Читати книгу - "Іван Богун. У 2 тт. Том 2"

лінії возів, починалася глибока, поросла лісом і густими чагарниками улоговина Горохової Діброви. На мить йому здалося, що це не велике військо йде, добре помітне йому з вершечка могили, на якому розташувався він на чолі почту з полковників, а всього лише череда худоби в супроводі пастухів і їх собак, котрі накидалися на неї зусібіч, намагаючись утримати її вкупі. Гетьман навіть посміхнувся в довгі вуса, розвеселившись подібним думкам. Але усмішка недовго бриніла на вустах Хмельницького. Ні, не череда це, а військо. Деморалізоване, підштовхнуте на програшний з точки зору тактики крок, але все ще озброєне, вивчене і сильне військо. І йому треба зробити дуже багато для того, щоб перемогти його. Перемогти залізне коронне військо, котре досі не вдавалося перемогти жодному з козацьких ватажків, котрі наважилися підняти зброю на здобуття волі для своєї батьківщини. Хмельницький перевів подих. Повернувши голову, помітив кількох джур, котрі прибули, як і було наказано, з доповіддю новин за останні чверть години.

– Доповідайте, – махнув він рукою до джур. – Ти перший, – палець гетьмана вказав на одного з посланців, котрий, він знав це, прибув з Горохової Діброви від Кривоноса.

– Пан полковник велів передати, ваша ясновельможність, – з поклоном вимовив джура, – засідку влаштовано надійно, далі неї ляхи не підуть. Ми готові прийняти бій.

– У цьому я не сумніваюся. Передай Кривоносу: нехай гірше вогню бережеться лядських розвідників! Щоб Потоцький не те що про Кривоносових шість тисяч, про жодного козака в балці не дізнався! Якщо вони звернуть, багато роботи собі добавимо!

– Добре, батьку! Немов миші сидітимемо!

– Усе, вирушай! Більше послів від вас, доки веремія не почнеться, мені не потрібно, бережіться.

Джура вперіщив коня малахаєм і швидко помчав схилом могили.

– Як почуває себе мій хоробрий побратим, славетний воїн і захисник Аллаха Тугай-бей? – звернувся гетьман до стрункого смуглявого батира у блискучому кільчастому панцирі і гостроверхому шоломі, з якого звішувалась, захищаючи шию воїна, залізна кільчаста відлога.

Батир, приклавши руку до грудей, ледь схилив голову, не відводячи погляду уважних очей від Хмельницького, і відповів:

– Мій володар вітає тебе, повелителю урусів. Він прохає передати, що виконав усе, про що було домовлено. Його воїни зранку напали на табір Потоцького і весь час переходу не давали йому спокою, допікаючи обстрілом і наскоками. Мій володар прохає дати знати йому, якщо гетьман Хмельницький змінить свої задуми, а поки що він виконуватиме всі покладені на нього завдання.

– Передай своєму володарю, хоробрий воїне, що я повідомлю його про будь-які зміни. Я задоволений його діями і прохаю продовжувати утримувати поляків у напруженні і надалі.

– Слухаю тебе, козацький гетьмане, і обіцяю передати все мурзі якнайскоріше.

І батир помчав схилом могили так само швидко, як хвилину тому мчав посланець Кривоноса.

– Пан полковник доповідає вашій ясновельможності, що готовий напасти на ляхів за першим же гаслом вашої ясновельможності, – доповідав джура Нечая.

– Пан військовий суддя супроводжує лядський ар'єргард, тримаючи його в постійному напруженні, – кричав збуджений битвою та швидким чвалом запорожець, присланий Омельком.

Доки все за сценарієм, що його написав Хмельницький, і Потоцький прямує прямісінько до розставленої для нього пастки. Та не може дозволити собі благодушного настрою гетьман. Не час ще. Поляки досі ще сильні. Вони справно відбивають атаки і спокійно відходять.

– Скажи Омелькові, запорожцю, щоб посилив натиск. Аби в панів-ляхів земля під ногами горіла! Нехай не жалкує сил – тепер багато в чому на нього покладено завдання довести Потоцького до байраку!

Помчав і запорізький посланець, поспішаючи донести своєму отаману наказ гетьмана. Доповів і полковник Криса, надіславши джуру – він слідує на відстані трьохсот сажнів від возів лівого флангу, готовий за наказом гетьмана будь-якої миті кинути в бій своїх козаків.

Близько півдня, у час, коли сонце, вкоротивши тіні від хоругви та бунчука, завмерло в зеніті, передові польські частини підійшли до порослої лісом улоговини і, відстрілюючись від татарських чамбулів і козаків Омелька Деривуха, прискорили рух своїх колон, сподіваючись, що зарості густого підліску зашкодять атакам комонних нападників. Хмельницький ударив коня острогами і почав з'їздити з могили, де простояв увесь час від початку переслідування ворожого табору. Тепер його місце було там, серед чагарників Горохової Діброви, поряд з козаками. За ним кинулися бунчужний і хорунжий, військовий осавул, джури і сурмачі.

Табір Потоцького, збільшуючи швидкість пересування, входив до Горохової Діброви. Тепер татари не могли допікати полякам із флангів – ліворуч від ваґенбурґу, всього за півсотні сажнів від крайніх возів, лежало болото, блакитними калюжками, зеленими купинами і розсипами жовтих болотяних квітів сягаючи скільки бачило око. Праворуч, теж зробивши неможливими комонні атаки, здіймалися високі, порослі невисокою травою кручі, на яких подекуди вітри та дощі зірвали тонкий шар наносних порід, оголивши пориті струмочками весняних вод скальні стіни із жовтуватого піщаника, над якими височіли сторічні стовбури ясенів, грабів, лип і кленчуків. Табір просувався вузьким коридором, не маючи тепер простору для маневру і все прискорюючи рух, підштовхуваний ударами оскаженілих запорожців, які, немов від неспроможності зупинити ворога, немилосердно тріпали його ар'єргард, наражаючись на щільний рушничний вогонь і постріли гармат.

VI

Мартин Калиновський тримався поряд з коронним гетьманом зовсім не тому, що йому було приємним товариство Миколая Потоцького. Навпаки, його дратували руді з просіддю пасма волосся гетьмана, які він не зволив навіть розчесати, міцно стиснуті вуста на вкритому зморшками і червоними прожилками обличчі пана Миколая, його каркаючий голос, яким віддавав розпорядження щодо руху війська. Калиновський знаходився поряд тому, що тут було його місце як коронного польного гетьмана, тож скоріше терпів присутність Потоцького, аніж був задоволений становищем речей. Напевне, тому, коли пан Миколай зітхнувши поскаржився на біль у попереку і зволив пересісти з сідла в ридван, Калиновський щиро зрадів такому перебігу подій і навіть згодився з ним у тому, що немає потреби томити далеко не молоде тіло коронного гетьмана в сідлі, коли табір рухається без перешкод і будь-яких надзвичайних подій, якщо не вважати такими подіями наскоки боягузливих кочівників. Сам Калиновський не вважав татарські атаки несуттєвими, а те, що удари проводилися лише з боків і тилу, вперто підштовхувало польного гетьмана до думки, що попереду готується більш «теплий» прийом з боку Хмельницького. Проте, чим йому допоможе Потоцький? Людина, котра зовсім втратила можливість хоч як-небудь впливати на стан речей і доручала людям, подібним до Зарудного, втягувати себе в авантюри, нехтуючи порадами таких як він, Мартин Калиновський. Так, нехай його ясновельможність щільніше замотає хвору спину в боброву кирею, вип'є гарячого вина з приправами і не вистромляє з ридвана