Читати книгу - "Том 12"

і Маруся тобі кланяються. Маруся тепер дуже бистре і гладкеньке дівча, учиться не зле і каже, що вона «дуже щаслива на Кавказі» — дай їй боже! Ще раз цілую.

Твоя Леся

72. ДО РОДИНИ КОСАЧІВ

18 березня 1905 р, Тбілісі 5. III. 1905

Любії МОЇ!

Дуже-дуже дякую за телеграму. Я саме збиралась телеграфувати сама, та роздумувала, чи на ваше ймення, чи на чиє інше, щоб не турбувати вас. Я оце пишу поки що картку, щоб дати звістку і не задавнювати відповіді, але хутко напишу листа з описанням усяких тифліських подій. Тепер же я оце зараз іду в баню, то, певне, сьогодні вже не буде енергії чогось довшого писати. Жду обіцяного листа, а поки що цілую вас всіх міцно-міцно. Кльоня, Феоктиста Семенівна і Маруся вас усіх вітають.

Ваша Леся

4 квітня 1905 р. Тбілісі 22/ІІІ 1905

Любії мої папа і мама!

Може, сердитесь на мене, що я після одкритки не зараз написала? Але, самі знаєте, як то часом усякі дрібні перешкоди, що їх не раз і описати трудно, не дають узятись за перо. Ще раз дякую за гроші і за посилку. Ти, папочка, нічого більше не повинен мені посилати, бо сі 200 р. і єсть остатня частина тих 700, які ти мені призначив на сей рік (починаючи з мого виїзду з дому), тож до осені більше тобі клопоту не завдам. Ніяк я не сподівалась, що стільки вам обом буде клопоту з тією торчинською справою, а тепер мені аж сором, що задля мене стільки роботи! Я б уже хотіла, щоб скоріше той клопіт скінчився, не ради себе, звісно, а ради вас.

«Южные записки» мене уміляють своїм благородством — яка редакція сама шукає, куди послати гонорар, коли автор сам не домагається? Мушу їм ще послати що-небудь «в поощрение добродетели». А «Мгновение» дійсно навіяно тим моментом в Stephans’Kirche *, ти, мамочко, вгадала. І ти знаєш сю дрібничку, тільки забула: се результат одного з наших «конкурсів», що був кілька років тому в Зеленім Гаю. Отож, значить, з посміху люди бувають.

З посилки всі обдаровані дуже задоволені і дякують. Маруся так щедро угощала, що пастилу ми вже з’їли громадою. Календар справив ефект, і анекдоти його читалися вголос різним слухачам — не дітям. Сорочку я таки виберу час вишити, бо тепер дні довгі (вечорами не шитиму, бо хрестиками не хочеться, а треба якось майстерніше помережити). Щодо авторських дарунків Кримського (прости, мамочко, що я так напосідалася, але ж я знаю, що не з твоєї вини і ні з чиєї книжки часто пропадають — такий вже usus 71), то я не згоджуюся з Людею, ніби вони для «простих смертних» нецікаві. Маю перед очима приклад: Кльоня зачитується «Мусульманством і його будуч-ністю», а він же зовсім «простий смертний» в орієнталістиці і з Кримським нічим не зв’язаний. «Мусульманство» се написано дуже цікаво і живо, і, мені здається, його

варто й неспеціалістам читати, а «1001 ніч», може, не всім цікава, та мені цікава, і думаю навіть, що корисна. Пояснити як слід психолотіго Кримського і нащо він зробив ту недоладну примітку під передмовою до «Мусульманства» я не можу, бо не так близько його знаю, але думаю, що се він такт просто похвастав — він таки, скільки я замітила, здорово любить хвастать, а не завжди вміє се тонко робить.

Тільки що були пані Читадзе з сестрою і перебили мені триб писання, бо треба ж було «понявкати», скільки годиться. З панею Читадзе ми в добрих сусідських відносинах, я до неї ходжу часто. Вона зараз же принесла мені посилку, як приїхала сестра, тільки сестра їхала дуже довго, бо спинялась у Катеринодарі шукати собі місця і надіється по великодні вже десь лікарювати на Кубані. Дивуюся її одвазі — не скінчивши, займати самостійне місце! Однак дай їй, боже, по її одвазі.

В Тифлісі ще один страйк — прикажчицький. Панії в розпачі, що не можна купувати передсвяткових костюмів, а се ж саме час, бо треба ж і набрати, і пошити, а тут щонайкращі магазини эачинені. Прикажчики збираються на дозволені і недозволені ради, заявляють вимоги і грозять побити коштовні вітрини, якщо господарі торгуватимуть самі. В Гурії повстання все триває і розходиться далі. То боролись проти адміністрації, а тепер вже й суд зачіпають (бажають виборних суддів і місцевих мов у процесі), так що кілька мирових суддів, навіть прокурор і слідуватель, виїхали з міст своєї служби, не маючи змоги відправляти своїх обов'язків. З тих Цхінвалів, куди хтів восени попасти Кльоня, населення силою вигна-л о того, хто попав туди на місто Кльоні, туди послали поки що кандидата-грузина, може, той справиться, і будуть наводити слідство, наскільки винен сам вигнаний суддя (він, кажуть, людина погана), а наскільки «дух часу». Татари, досі найлояльніший елемент на Кавказі, починають бунтувати — проти німців-колоністів і проти землемірів, виганяючи і тих, і других. Служити на Кавказі стає дедалі все неприємніше з принципіального боку, і Кльоня починає серйозно шукати способу вибратися звідси хоч і в друге «ведомство», та, звісно, сей спосіб не так-то легко одразу знайти... Проте «ищите и обрящете»,сказано.

Уже кінчаю, бо за перервами і пізній час настав. Листа з Гадяча як нема, так нема, та вже очевидно, що

він пропав. Все-таки мені приємно думати, що він був, значить, я даремне нападалась, що мене забувають. Цілую вас обох, і Микося, й Дорочку міцно-міцно. Будьте мені здорові. Кльоня, Феоктиста Семенівна і Маруся кланяються.

Ваша Леся

74. ДО О. П. КОСАЧ (матері) І П. А. КОСАЧА

6 червня 1905 р. Тбілісі Тифліс. 24. V

Зараз виїжджаю. В Одесі буду 30.V, в Києві коло 5.VI.

Ваша Леся

75. ДО Б. Д. ГРІНЧЕНКА

27 серпня 1905 р. Зелений Гай 14. VIII 1905. Гадяч,

хут[ір] Зелений Гай.

Високоповажний добродію!

Прийміть щиру подяку за Ваш авторський дарунок, переданий мені через д[обродія] Квітку. Пробачте мені, що я не зараз зібралась написати до Вас,— усе різні дрібні перешкоди заважали, се сталося не з легковаження Вашої цінної праці і Вашої уважності до мене. Може, пощастить мені згодом видати ще томик моїх віршів (запевне, знов тоненький та обгризений цензурою), то все ж хоч трохи віддячуся Вам.

При сій нагоді одважусь