Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

доручень видав наказ командирові сотні в резерві про його завдання. Вже зголошуються командири гарматного полку і винищувально-протитанкового дивізіону. Вони мають власні мережі зв'язку. З усіх цих звідомлень оперативний відділ дивізійного штабу складає таку картину: ворог, силою приблизно сотні, вламався обабіч замку Ґляйхенберґ при добрій підготові вогню важкої піхотної зброї та артилерії. Через сильний ворожий вогонь наші сотні залишили окопи. Залога замку тримається. На ліво від замку відтинок однієї сотні залишився без охорони. З стрілянини, що знову почалася, можна припустити, що полкова резерва пішла у протинаступ. Не зважаючи на те, Дивізія посилає на відтинок фронту дві сотні з дивізійної резерви, бо складається враження, що ворожі сили надто сильні, щоб відбити їх у протинаступі тільки полковою резервою.

Тим часом старшина для доручень інформує правого сусіда Дивізії про ситуацію на нашому відтинку. Звідти зголошують про сильні розвідувальні дії ворога. Подібні повідомлення прибувають з інших відтинків фронту Дивізії. Ці всі дії мали правдоподібно замаскувати головну мету наступу - замок Ґляйхенберґ, важливий пункт фронту. Цей замок, положений на стрімкій гірці, залишився сіллю в оці ворога, попри те, що в його руках опинилися дві панівні висоти: «Ґляйхенберґер Коґель» і «Штраднер Коґель», бо з замку є добре поле спостереження на всю місцевість.

Від командира правого полку штаб одержує звідомлення, що його протинаступ не мав успіху, та що сили ворога треба оцінювати на підсилену сотню. Такої самої думки було раніше командування Дивізії і тепер вирішає перебрати керування протинаступом. На командира протинаступу призначає командира куреня, що перебував в резерві Дивізії. Він мав в розпорядженні дві сотні з дивізійної резерви та один рій саперних вогнеметів. Крім того, йому підпорядковується усіх вояків, що відступили з шанців. Два спостерегачі артилерії супроводжатимуть наступ. Інші подробиці устійнять між собою командири куреня і гарматного дивізіону на місці дії. Через брак амуніції, артилерії дозволено на вистріляння 60 набоїв. Також польова піхотна артилерія, особливо чота 15-см гармат правого полку підтримає протинаступ. їй також дозволяється вистріляти певну кількість амуніції. Тепер розпочнеться заплянований і підготований протинаступ. Треба рахуватися з тим, що втрата часу дозволить ворогові підкріпити свої сили. Якраз була година 0.30. О 23.15 почався бій. О 1.30 починається наш протинаступ при підготові артилерійського вогню від години 1.28. Під прикриттям артилерійського вогню наші сили наступають на обидва крила ворожого влому. Ворог чинить упертий опір. Ще два рази мусить входити в дію наша артилерія. Тепер вона замовкла, щоб не нанести втрат своїм наступаючим частинам. Завдання перебрала далі на себе піхота, що в рукопашному бою, при допомозі баґнетів, ручних ґранат і вогнеметів, мусить наново здобули шанці. О 2.00 годині командир зголошує, що ворога вибито і весь відтинок знову в наших руках. Наші втрати: один убитий, четверо поранених; ворожі втрати знайдені у шанцях: троє вбитих і троє полонених, з них два поранені. Виконавши своє завдання, курінь знову повертається в дивізійну резерву. Полк перебирає свій відтинок. Дивізія повідомляє про наслідки дій корпус і сусідні дивізії. Поранених полонених перев'язано і передано до начальника І(c) на допит. Начальник відділу І(b) поповнює вистріляну амуніцію. В оперативному відділі штабу знову настав спокій. Година 2.45.

Бій цієї ночі закінчений. Можна лягати на короткий нічний відпочинок. Цей наступ для Дивізії - нічого нового. Можливо, що через два дні ворог знову почне завзяті бої за цей замок. Але, як цієї ночі, під час якої українські вояки хоробро й завзято билися, вони справляться з своїми завданнями і в майбутньому. Останній успішний протинаступ підбадьорив і дав воякам певність у їх силах.

Кінець боїв

Наприкінці квітня 1945 року до Дивізії прибув генерал Павло Шандрук, голова Українського Національного Комітету і головнокомандувач усіма українськими з'єднаннями. З ним прибули д-р Вехтер, полковник Бізанц та д-р Арльт (Fritz Rudolf Arlt). Генерал Шандрук привіз тризубці, що їх відтоді українські вояки носили на шапках. Його всюди щиро вітали. Генерал Шандрук - це колишній старшина царської російської армії. Пізніше він був в Українській Армії, а поміж двома світовими війнами служив як контрактовий старшина в польській армії, в якій закінчив академію генерального штабу.

Генерал Шандрук цікавився всіма справами Дивізії і просив командира і начальника штабу докладно йому про все звітувати. Він був зразком коректного старшини, а при тому відзначався сердечністю. Він відвідав всі фронтові частини, які його спонтанно вітали. Відвідини генерала були дуже на часі, бо ворог саме пожвавив пропаґанду за перехід українців на большевицький бік. Генерал звертався до сумління і чести українських вояків, і, вказуючи на складену присягу, [36] закликав їх саме тепер виконувати вояцькі обов'язки. Присутність генерала, до того в українській уніформі, робила велике враження на українців Дивізії і піднесла вояцтво на дусі.

Вехтер незабаром залишив Дивізію, а генерал Шандрук за кілька днів також від'їхав до вишкільно-запасного полку, де створив свою квартиру. Це був дуже добрий задум генерала Шандрука, бо його постійне перебування у безпосередній близькості генерала Фрайтаґа не принесло б йому задоволення. Взагалі, під кінець взаємини між генералом Шандруком та командиром Дивізії не були надто добрі, що не було дивне, якщо взяти до уваги їхні різні характери.

Тим часом на фронті не завважувалося жадних помітних подій. Поза діями розвідувальних та штурмових груп і пожвавленим ворожим артилерійським вогнем, дні на фронті проходили спокійно. В дію ані німці, ані большевики не вводили своїх танків чи літаків. Головною турботою командування Дивізії було найближче майбутнє - повний розвал Німеччини. Перед командуванням постало велике питання, як саме німці й українці могли б уникнути захоплення в полон Червоною Армією. В усіх частинах проведено «чистку» всього зайвого матеріялу, щоб таким чином зробити Дивізію якнайрухливішою і здібною до гірських маршів під час загального відступу. Ці заходи велися на наказ вищого командування. З цього можна було зробити висновок, що вищі урядові чинники збиралися продовжувати боротьбу в Альпах, згідно з плянами найвищого управління райху. При такому відступі можна з собою забрати тільки найпотрібніше спорядження для ведення боїв, але й воно мусіло бути придатне до перевозу навіть на найтяжчих і найстрімкіших гірських перевалах, щоб часом ним не забльокувати вузьких гірських шляхів. Це означало, що легкі гармати мусіли мати 10-кінний, а важкі гармати - 12-кінний запряги. Усе інше спорядження мало бути звезене на один парк і звідти, наскільки буде можливе, залізницею відтранспортоване до запасного полку. Уся робота проходила у великому поспіху, і незабаром парк з спорядженням розрісся до велетенських розмірів. Дивізія вже перед тим звільнялася