Читати книгу - "Українська дивізія «Галичина»"

Тим часом розбудова укріплень відбувалася далі. Їх будувалося на накази армії, корпусу й самої Дивізії. Розбудова укріплень вимагала великого числа робітників, і тому рішено зменшити вишкільно-запасний полк, а частину вояків перевести з нього в робітничі батальйони. Цей плян пізніше схвалив також генерал Шандрук, як головнокомандувач усіх українських частин. Ці заходи не мали наміру приниження вояцької гідности, але тут ішлося про практичну потребу ведення дальшої боротьби навіть з лопатою, замість зброї, в руках. Одначе через брак знаряддя та будівельного матеріялу цього пляну не можна було повністю реалізувати.

Десь у половині квітня 1945 року Дивізію підпорядковано 6-ій армії, якою командував генерал танкових військ Г. Бальк (Herman Balck). 6-та армія передала її в розпорядження IV-му СС-танковому корпусові, під командування оберґруппенфюрера зброї СС Г. Гілле (Herbert Gille). Таким чином Українська Дивізія стала правим крилом 6-ої армії і дістала додатковий відтинок аж по Фельдбах, включно з шляхом і залізничою лінією, які проходили із заходу на схід. На новому відтинку Дивізія мала два головні оборонні пункти: один - в замку Ґляйхенберґ, а другий, стратегічно важливіший, - під Фельдбахом (дивись схему ч. 15). На устабілізованому фронті частини Дивізії виконували свої завдання з кожного погляду дуже добре. Постачання функціонувало нормально, харчування було аж до останнього дня війни дуже добре, бо Дивізія мала ще багато додаткових харчових запасів. Натомість, через поганий транспорт, стан амуніції був прямо катастрофічний, головне бракувало набоїв для артилерії та важкої зброї. Дивізія, що на початку мала досить амуніції, мусіла пізніше поділитися з іншими частинами, які вистріляли майже всю амуніцію. А проте, на день капітуляції на кожну гармату в Дивізії припадало пересічно 10-15 набоїв. З цього погляду Дивізія також стояла на першому місці поміж усіма дивізіями всієї армії. Поза тим, Дивізія ще віддала іншим частинам деякі припаси харчів. Начальник відділу I(b) та дивізійний інтендант добре виконували свої завдання.

Оборона Ґляйхенберґу

Соняшний, теплий весняний день добігав кінця. Глибока тиша панувала серед вкритих зеленню горбів. Із Фельдбаху навіть було чути, як на башті годинник вибивав години. Селяни поверталися з поля додому. Тут і там торохкотів мотоцикл. Це - полкові зв'язкові. Під пасмом узгір'я дивізійний почет влаштував командний пункт штабу Дивізії. Командир і начальник штабу жили і працювали у переробленому автобусі. Інші відділи штабу Дивізії розмістилися у кількох будинках на долині. Праця кипіла як вдень, так і вночі.

Старшина для доручень саме передав свій вечірній звіт до штабу кавалерійського корпусу. За винятком деякого взаємного артилерійського обстрілу, день минув спокійно. На ніч установлено поля для загороджувального, турбувального й алярмового вогнів. Ще раз перевірено завдання розвідників. Треба також в останній момент змінити світляні знаки, бо їх на іншому відтинку фронту висліджено. Повідомлення прибувають; накази відходять. Вузол радіозв'язку приносить розшифровані повідомлення та одержує наказ, який треба зашифрувати і передати далі. Начальник штабу корпусу по телефону обговорює положення з начальником штабу Дивізії. Начальники штабів сусідніх дивізій прислуховуються до розмови коло телефона у себе і повідомляють про запляновану діяльність своїх частин. Тим часом треба відбути довшу розмову з начальником відділу І(b), передусім у справі поповнення амуніції. Саме прийшов начальник відділу І(c) і повідомив про останні події на фронті. Праця - концентрація - вирішення - наказ. Робота накопичується для начальника штабу. Тим часом дивізійний адьютант повідомив про стан особового складу підрозділів і пропонував плян, за яким частини мали б одержати поповнення з новоприбулих резерв. Сотник Макарушка також чекав на розмову з Фрайтаґом, у якій він збирався відстоювати інтереси вояків-українців. Так і той день, повний праці, добігав до кінця. Десь о 21.00 годині командир і начальник штабу Дивізії мали трохи часу на відпочинок і вечерю за робочими столами. Українські хлопці доклали багато зусиль для приготування звичайної, але смачної страви. Ми ніколи не забудемо вас, щирих і довірених допомагачів, за вашу опіку та запопадливість! Але навіть тепер дзвонить телефон. Звичайно телефонують командири полків, які хочуть обговорити тактичні питання з начальником штабу. Десь спереду тріскають сухі постріли рушниць. Час від часу заграє кулемет. Це - нервозні вартові. Тут і там вибух ґранатометної чи артилерійської шрапнелі. Це - буденний слабий обмін вогню з обох сторін. З командного пункту Дивізії видно, як угору летять сиґнальні ракети. Терен тоді стає освітлений як вдень. Ясні шнури світляних куль перерізують повітря. Після них чути тріскіт. А потім знову глибока тиша. Впродовж близько години небо затягається хмарами. Не видно ні місяця, ні зірки, тільки час від часу сіре світло світляної ракети пронизує нічну темряву. Починають падати великі рідкі краплі дощу. На заході, де кілька годин тому зайшло сонце, небо прояснюється.

На правому крилі фронту Дивізії, може яких п'ять хвилин, клекотить, ніби розгулявся чорт. Барабанний вогонь важкої зброї, час від часу прорізаний дзвінкими серіями кулемета, десятикратною силою відбивається луною від узбіч гір. До неба летить світляна ракета за ракетою. Уже тріщить телефон. Наш правий сусід хоче знати, що робиться, бо на його відтинку спокійно. Радимо йому почекати, бо ще не маємо звідомлень з передової лінії. Там командири зайняті і їх не треба передчасно турбувати запитаннями. Вони мають свій зв'язок: полкові командири до курінних, а курінні - до сотенних. Та вже знову чути телефон. Тепер говорив командир правого полку. Він зголошував, що сильна ворожа штурмова група наступає біля замку Ґляйхенберґ. Ще ситуація зовсім не вияснилася. Він дав сиґнал тривоги полковій резерві, що разташована вглиб поза фронтовою лінією. Також командир Дивізії заалярмував свої дивізійні резерви. На основі попереднього досвіду, командування Дивізії прийняло для оборонних боїв такий принцип: головну фронтову лінію заміщується слабими силами, а головні сили відтягається у резерву; таку тактику застосовується тому, що українці дуже вразливі на сильний вогонь важкої зброї та артилерії, але зате сміливі й завзяті у протинаступах.

Тим часом командир лівого полку повідомляє, що на його відтинку ворог також заатакував сильною штурмовою групою, але його відбито. Зате на його правому крилі положення неясне, бо там крайня сотня правдоподібно залишила позиції, коли попала під сильний обстріл. Наступні звідомлення від нього виявляють, що його зв'язок з правим куренем перерваний. Але вже говорить командир правого полку і повідомляє, що ворог вламався в наші позиції недалеко замку Ґляйхенберґ. Замок був у наших руках. Командир негайно післав свої полкові резерви у протинаступ, але одночасно просить, щоб в долину під Ґляйхенберґ підсунути одну сотню з дивізійної резерви. Його прохання задоволене. Старшина для