Читати книгу - "Українські народні казки"

так: хто з вас вище підскоче, той і буде царем.

Слон знов те ж саме сказав:

— Ні, я підстрибнуть вгору не можу, бо я нелегенький.

— Ну, так, значить, хай буде лев царем, — гукнули всі, хто бажав лева.

А слон і каже:

— Про мене все одно, тіко так буде неправдиво. Що лев може зробить, того я не можу, а що я можу, того лев не може. Коли вже так, нехай він зо мною побореться; як лев поборе мене, тоді він буде царем.

Лисиця засумувала, а далі пригадала одну хитрість і каже:

— Добре, нехай буде так, зведем вас бороться, тіко зараз уже пізно, ми всі поморились, охляли, а хай краще ранком, так, як в сніданню пору. Тіко ви, господа, рано ніхто не приходьте дивиться, як вони будуть бороться, а то ми їм будем мішать, вони будуть соромитись нас. Краще ми прийдем трохи згодом і побачим, хто кого зборе.

Всі згодились. Настала ніч, слонові побажалось спать. Пішов він до лісу, притуливсь до одного не зовсім товстого дуба і заснув. Слони звичайно сплять стоячи, обпершись об дерево, а якби він ліг боком, так тоді б сам підняться не зміг. Лисичка здалека слідкувала за слоном, де він встановиться, і, коли побачила, що слон уже кріпко заснув, побігла до лева і каже:

— Ясновельможний пане, ходім мерщій до слона, він уже заснув, так щоб не гаять дарма часу, будем за діло браться.

— А яке ж ми будем робить діло? — спитав лев— Задушить слона я не подолію, він проснеться і оборониться од мене.

— Ні, я не про те, душить його не треба, а він має звичай, коли спить, опираться об дерево; так от: давай ми перегризем дерево, дерево упаде, і слон упаде, тоді ми скажем, що ти слона поборов.

— Добре ти пригадала, тіко я сам не вправлюсь до ранку перегризти дерево, зуби заболять, ти піди гукни іще кого-небудь на підмогу.

Лисиця побігла і зібрала штук з дванадцять вовків, мишей, крис, привела до слона, і почали вони гризти дуба. Гризли, гризли до самої зорі, а дуба ще чимало зоставалось. Дуб уже трохи похилився, а ще не подавався. Що робить? Уже світало, слон міг проснуться, а дуб ще не падав. Лисичка і на цей раз пригадала одну штучку. Позвала трьох медведів і каже:

— Слон, наш майбутній цар, надибав ось на цьому дубі мед. Так ось коли він нагодивсь спать, велів мені позвать вас, щоб ви достали йому меду. Поки він проснеться, так щоб мед був напоготові, а інакше він вас накаже.

Медведі раді стараться, подрались на дуба всі три. А лисичка дивилася вгору і кричала їм в половину голоса:

— Ви лізьте он туди в той бік, — показувала їм на грачачі гнізда, котрі чорнілись в той бік, куди дуб похилився. Медведі зібрались на саму ма-кушку дуба. Дуб не видержав, тріснув і упав. Слон теж упав на бік, а далі аж на спину перевернувся, задрав вгору ноги. Підняться сам ніяк не міг. А медведі як гепнулись з дуба, аж кишки з них вискочили і дух вийшов.

Минула снідання пора, почали сходиться до них всі звірі. Лев стояв біля лежачого слона, а лисиця трохи оддалі вертіла хвостом. Коли зійшлися всі звірі, лисиця заявила:

— Дивіться, господа, який сильний наш цар, слона зборов. Слон хотів удержаться за дуба, так він і дуба вмісті з ним звалив; на що вже дуб кріпкий — і то не видержав, зломився. Три медведя хотіли заступиться за слона, та він їх як швирнув од себе, аж кишки з них вискочили; дивіться, он вони, бідняги, валяються.

Всі звірі затремтіли від страху і в один голос закричали:

— Лев буде наш цар-государ!

З того часу всі звірі стали бояться лева і почитали його за царя. Коли лев заричить в лісі, так всі звірі тремтять.

Коли лев став царем, здав маніфест, де було сказано: «Ми, цар дрімучих лісов, король дубрав і гаїв, великий князь степний, повеліваєм всім своїм підвласним жить правдиво, мирно, чужого не брать, слабішого, безвинного не драть, старших почитать і поважать. Хто поміте за ким грішок, повинен доносить мені, я буду розбирать діло і виновних буду наказувать. Хто буде жить по правді і за другими буде замічать грішки і доносить мені, тому буде награда…»

Лев собі на підмогу слідить за порядком назначив міністрів. Вовка назначив луговим міністром, тигра — лісним, лисицю — польовим. Міністри, подякувавши царю за увагу, пішли кожен на свій посад. Останні звірі не раз галділи проміж себе: «Що за причина, що вовк і лисиця достукались такої честі? Неначе покраще них є звірі, а бач, не попали в міністри». Олень і каже:

— Та тут, господа, діло нечисте, правдою і чесним поведенням ніколи не достукаєшся уваги царя. Я одразу помітив, що лев поборов слона неспроста, а тут була якась хитрість. Звичайно, лисиця на хитрощі здатна так, що вона що-небудь таке пригадала, а вовки, мабуть, помагали їм, через те саме вони попали в милость. Ну, тигр — діло друге, він дужий звір, йому личить буть великим начальником; а тут іще й те, обминуть тигра — він міг розгніваться на лева і робить йому поміху в ділах, бо у його сила недалеко утекла од лев’ячої.

— Та я і сам так думав, — обізвався медвідь. — Видно, що вони схитрували, околпачили слона і моїх трьох братчиків занапастили тоді. Я так покладаю, що вовки гризли того дуба, об який слон обпирався сонний. А трьох медведів вони обдурили, заставили полізти на дуба, щоб скоріш його зломить. Од того вони і положили свої голови.

— Е! Так воно й буде, — гукнули інші.

Дивляться, неподалеко них біжить лисичка. Всі принишкли. «Цссс! Мовчіть, а то почує — біда буде, всіх нас загонять туди, де Макар телят не пасе». Лисиця підближалась до них; всі їй низько поклонились. Вона остановилась і пита:

— А чого ви тут в купу збились? Чи не заговор який робите?

— Боже нас борони, це ми зійшлись побалакать про вчорашній радісний для нас день. Ми всі радієм, що господь нам послав такого царя і умних, правдивих міністрів.

— А! Якщо так, то іще нічого, а все ж таки на другий раз не смійте збираться всі докупи. Ніяких потайних зборищ не полатається.

Опісля того всі звірі старались жить кожен собі особняком. Всі звірі, які їли рослини, жили мирно, правдиво, а хижі шкодили і