Читати книгу - "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань"

з усіма належними ознаками — посланцями, вісниками, янгольським співом у гранатовому небі грудня й відчуттям дива, яке живе в кожному з нас. За великим рахунком, якщо уважно послухати, історія ця ніби натякає, що диво в своєму первинному вигляді завжди існує поруч. Просто потрібно не вимахуватись і спробувати відчути його присутність. Сталася ця історія пару років тому з одним моїм знайомим, молодим партійним функціонером, представником міської адміністрації. Звали його Гєшою, і відповідав він за інвестиційний клімат у регіоні. Приймав делегації з Західної Європи, возив їх по харківських кабаках, селив у готелях, домовлявся з проститутками про знижки, одним словом — покращував інвестиційний клімат, як умів. Особливо потоваришував із німецькими християнськими демократами. Німецькі християнські демократи якось особливо перейнялись інвестиційним кліматом у нашому регіоні, часто прилітали на круглі столи та конференції, цілими днями не вилазячи з харківських саун. Гєша завжди був поруч, пояснюючи західним колегам особливості становлення демократії в нашій країні та благаючи потенційних інвесторів закушувати. Серед християнських демократів непідробними симпатіями до молодої української демократії вирізнявся такий собі пан Кляйс — депутат, вегетаріанець та спеціаліст із посттоталітарного самоврядування.

Познайомились вони з Гєшою в сауні, куди німецька делегація поїхала безпосередньо з летовища, а вже там, роздягнувшись та розслабившись, всі почали обмінюватись візитівками. Прізвища свого нового приятеля Гєша запам’ятати не зумів і надалі називав його Клаус, а той і не сильно заперечував, почасти з причини власної скромності, а передусім через те, що весь час був у стані середнього сп’яніння й навколишній інвестиційний клімат бачився йому в легкому мерехтливому тумані. На якомусь етапі стосунки між партнерами стали особливо довірлими й Гєша запропонував християнському демократу вкласти бабки хоча б у щось. Скажімо, в завод із виготовлення морозива. Вони сиділи в сауні, Клаус знуджено лизав пломбір, говорив, що в умовах посттоталітарного розвитку місцевого самоврядування харчова промисловість не видається йому пріоритетним напрямком для інвестицій, і просив замовити ще шампанського. На третій день перемовин, в тій таки сауні, кінцево виявилось, що в завод Клаус бабки вкладати не буде, натомість готовий вкласти їх у туристичний бізнес, і просить Гєшу знайти в Карпатах який-небудь старий посттоталітарний готель, який можна було б викупити, відремонтувати, добудувати сауну і відпочивати там фракціями. Це було не зовсім те, що від Гєші вимагалось, проте він подумав, що не час перебирати, і, відпровадивши друга на летовище, взявся досліджувати ринок.

До осені знайшов належний об’єкт, стелефонувався з Клаусом і швидко домовився їхати з ним на православне різдво в гори — дивитись об’єкт і славити Ісуса. Наприкінці грудня Клаус, зробивши у Відні пересадку, прилетів до Харкова. Гєша зустрів його китайським джипом жовтого кольору, партнери завантажили до салону все необхідне знаряддя, взяли двох референток-перекладачок Машу-Наташу й поїхали в Карпати. Першу зупинку вони зробили під Полтавою. При дорозі світився синіми вогнями універсам «Центральний», і Клаус оминати його в жодному разі не захотів. В універсамі компанія поснідала пельменями з грузинським вином і почала співати під караоке. Гєша, дарма що за кермом, пив більше за всіх, оскільки мав у салоні свого китайського джипа освіжувач повітря і тому просив усіх заспокоїтись. Співали довго. По обіді Маша-Наташа разом занили, що їм, мовляв, треба їхати і що лишатись вони тут не хочуть. Клаус впирався і їхати не бажав, пропонував зустрічати Новий рік прямо в універсамі, знаходив на караоке пісні Елтона Джона, ну, відповідним чином і поводився. Зрештою, їхати погодився, але разом із караоке. Гєша, відчуваючи, що інвестор може будь-якої миті зірватися з гачка, заплатив директорці універсаму за апарат, завантажив його разом із Клаусом до машини і рушив уперед.

В Полтаві вони заблукали і повернули на Кременчук. В Кременчуці компанія кінцево виснажилась і мусила зупинитись на ніч в готелі «Затишок». В «Затишку» з відремонтованих були тільки кімнати на чотири персони. Адміністрація довго відмовлялась селити їх до одного покою, безпідставно звинувачуючи Машу-Наташу в проституції. Гєша мусив показати посвідчення помічника депутата. Спати лягли так: в одному ліжку спали Маша-Наташа, не знімаючи дублянок, в другому — Гєша, роздягнувшись, проте не скидаючи вовняних шкарпеток, в третьому ліжку безтурботно спав п’яний Клаус із мікрофоном від караоке. Саме караоке поклали на четверте ліжко, проте вмикати його Маші-Наташі Гєша суворо заборонив. Наступного ранку мандрівники спустились до їдальні. Їли холодний сир, пили розчинну каву, дивились телевізор, в якому все містичніше спалахували різдвяні зірки і все солодше лунали голоси дітей, сповнені передчуттям свята. Завантажившись і помолившись, рушили на північ. Під Черкасами Клаусу стало погано.

Він довго ходив дніпровими схилами, хотів зателефонувати своєму психоаналітику до Ганновера, проте зв’язку не було аж до самого Житомира. Під Житомиром Клаус, котрий відчував докори сумління за вчорашнє, купив якихось стрьомних червоних грибів і довго вибирав для Маші-Наташі на придорожньому базарчику м’які іграшки. Вибрав двох, апельсинового кольору зебр, після чого заспокоєно заснув. Зебри в сутінках світились й іскрили. Під Хмельницьким Клаус отруївся грибами. Йому знову стало погано, він довго ходив придорожніми лісосмугами і далі їхати не хотів. Зупинились на ніч в якомусь райцентрі. Доки Гєша укладав компаньйона спати, Маша-Наташа одягли святкові сукні й пішли на дискотеку. Там вмазали шампанського з коньяком і почали битись. Офіціантка, котра змішувала їм шампанське з коньяком, не розгубилась і побігла до Гєші. Той швидко з’явився, грамотно оцінив ситуацію, і кинувся відтягувати Машу від Наташі. Зрештою, місцеві охоронці не витримали і викинули його на вулицю. Гєша встав, знову грамотно оцінив ситуацію і пішов спати. Зранку в обриганих дублянках прийшли Маша-Наташа, тримаючись за руки, мов дві найкращі подруги. По обіді, виспавшись, випивши і знову заснувши, наші мандрівники рушили в невідоме. Невідоме було все ближче.

В Тернополі вони заблукали і, покрутившись містом, повернули назад. Над вечір доїхали до знайомого райцентру. Гєша плюнув на все і пішов спати. Маша-Наташа помінялись святковими сукнями і пішли на дискотеку. Клаус зателефонував психоаналітику й довго говорив із ним про своє дитинство. Психоаналітик був не зовсім тверезий, сварив систему соціального страхування, і Клаусу довелось його втішати й заспокоювати. По обіді, виспавшись і не бажаючи зустрічати Новий рік у китайському джипі, друзі рушили вперед. Доїхали до Тернополя. Поблукали центром. Вирвались за окружну і промчавши кілька годин сірими передріздвяними долинами, дістались Прикарпаття. Гєша гнав, не спиняючись, Маша-Наташа пищали від втоми та зневіри, Клаус телефонував психоаналітику і довго його втішав, говорячи, що життя, на загал, приємна штука, потрібно лише навчитись правильно