Читати книгу - "Вінні-Пух та його друзі"

тільки хвіст свого співбесідника. Та й то ледь-ледь.

– Ти сам винен, Іа. Адже ти ніколи нікого з нас не провідуєш. Закопався тут і чекаєш, щоб усі приходили до тебе. А чому б тобі самому не завітати іноді до нас?

Іа замислився:

– У твоїх словах, Кролику, мабуть, щось є,– сказав він нарешті.– Я й справді нехтував вашим товариством. Треба мені більше крутитися на людях. Треба відповідати на візити.

– Ото ж бо, Іа. Заходь до кожного з нас у будь-який час, коли тобі заманеться.

– Дякую, Кролику. А якщо хтось і скаже голосно: "Знову приперся цей Іа!", то я можу й вийти.

Кролик нетерпляче переступав з лапи на лапу:

– Ну, гаразд,– сказав він,– мені час бігти. Сьогодні в мене роботи по самісінькі вуха.

– Бувай здоров,– сказав Іа.

– Що-що? А-а, бувай здоров. І якщо ти, бува, набредеш на пристойне житло для Сови, обов'язково повідом.

– Можеш на мене покластися,– сказав Іа.

І Кролик пострибав далі.

......................................

Пух розшукав Паця, і вони разом знову подалися до Дрімучого Пралісу.

– Пацю,– сором'язливо сказав Пух, після того як вони довго йшли мовчки.

– Що, Пушку?

– Пригадуєш, я казав, що треба створити Хвалебну Пісню? Ти сам знаєш про що.

– І ти її створив? – спитав Паць, рожевіючи з кінчика рильця.– Ой, невже ти справді створив?..

– Справді, Пацику.

Рожева барва повільно попливла від Пацевого рильця й почала заливати йому вуха.

– Таки справді-справді? – охриплим голосом спитав Паць.– Про... про... той Випадок, Коли?.. І вона вже зовсім-зовсім готова?

– Авжеж, Пацику.

Кінчики Пацевих вух спалахнули. Він замірився щось сказати, але навіть після того, як кілька разів прокашлявся, нічого не вийшло.

Тоді Пух повів далі:

– У ній сім куплетів.

– Сім? – перепитав Паць, силкуючись говорити якнайбайдужіше.– Адже ти нечасто створюєш пісні на сім куплетів, правда, Пуше?

– Ніколи,– сказав Пух.– Такого, здається, ще не бувало.

– А інші її вже чули? – спитав Паць, на хвильку затримавшись – певна річ, тільки задля того, щоб підняти гілочку й відкинути її геть з дороги.

– Ні,– сказав Пух.– Я не знаю, як тобі буде приємніше: якщо я заспіваю її зараз чи тоді, коли ми зустрінемо інших і я заспіваю її для всіх?

Паць трохи подумав:

– Я, Пуше, думаю, що мені було б найприємніше, якби ти заспівав її мені зараз... а... а потім ще раз заспівав її для нас усіх. Бо тоді всі її почують, а я скажу: "А-а, так-так, Пух мені казав" – і вдаватиму, ніби я зовсім не слухаю".

І Пух заспівав Пацеві Хвалебну Пісню – всю від першого до сьомого куплета, а Паць тільки стояв та мовчки червонів. Адже ніколи й ніхто ще не співав про нього, про Паця, що він такий цяця. І коли пісня скінчилася, Пацеві дуже закортіло попросити Пуха, щоб він повторив один куплет іще раз, але Паць засоромився. Це був той самий куплет, що починався словами: "О славний Пацику! Тобі Хвалу співаю!.. "Він відчував, що початок цього куплета з погляду поезії вийшов особливо вдалий.

– Невже я все оте зробив насправді? – нарешті промовив Паць.

– Та бачиш,– сказав Пух,– у поезії, тобто у віршах, піснях... Одне слово, ти все те зробив, Пацю, бо пісня каже, що ти це зробив. Так усі вважають.

– Ой! – сказав Паць.– А мені... мені здавалося, що я трохи тремтів. Звісно, тільки спочатку. А пісня каже: "Ти не боявся, не тремтів!" Ось тому я й спитав...

– Ти тремтів у душі,– сказав Пух,– і для такого Маленького Пацика, як ти, це навіть хоробріше, ніж зовсім не тремтіти.

Паць від щастя глибоко зітхнув і поринув у роздуми про себе. Виходить, він був хоробрий!

Коли Пух із Пацем наблизилися до колишнього Совиного замку, то побачили там усіх, окрім Іа. Крістофер Робін пояснював кожному по черзі, що робити, а Кролик після нього перепояснював кожному по черзі те саме – на той випадок, якщо хтось чогось недочув, і тоді всі разом бралися до роботи. Вони десь роздобули мотузку і, мов підйомним краном, витягали стільці, крісла, картини та всілякі інші речі зі старого Совиного Замку, щоб усе це було готове для переїзду до замку нового. Усі манатки Кенга зв'язувала в клунки і раз по раз гукала до Сови: "Я гадаю, тобі не потрібна оця стара засмальцьована ганчірка. Правда? І оце простирадло теж нікуди не годиться, воно абсолютно діряве!", на що Сова обурено відповідала: "Ні, годиться!.. А то зовсім не ганчірка, то моя шаль!"

Крихітка Ру тільки те й робив, що зникав у руїнах Совиного Замку, а тоді вигулькував звідти верхи на черговому предметі, який спускали мотузкою, і це трохи нервувало Кенгу, бо вона не могла за ним устежити. Може, тому вона й стала картати Сову, мовивши, що її дім – це просто свинюшня – стільки в ньому бруду; навіть дивно, що він не завалився раніше. "Ви тільки погляньте, як зацвіло в отому кутку! Там виросли поганки!"

Сова глипнула в куток, здивувалася, а далі глузливо реготнула й пояснила, що то її губка і що коли вже не можуть відрізнити звичайної губкової мочалки від поганок, то – нічого сказати – в добрі часи ми живемо!

– Гай, гай!.. – сказала Кенга, а Крихітка Ру прожогом метнувся в дім і запищав:

– Я мушу подивитися на Совину губку! Ага, ось вона! Ой Сово, це не губка, це ляпка! Сово, ти знаєш, що таке ляпка, га? Це коли твоя губка вся розляпа...

Тут Кенга квапливо його перебила: "Ру, любий!", адже неввічливо розмовляти так з особою, яка вміє написати слово ВІВТОРОК.

Коли надійшли Пух із Пацем, усі дуже зраділи. Вони припинили роботу, щоб трохи перепочити та послухати нову Пухову пісню.

І от, коли вони всі сказали, що ця пісня – Чудова-Пречудова Хвалебна Пісня, Паць ніби зовсім байдужим голосом спитав: "А що, правда, гарна пісенька? Тобто я хотів спитати, як вона вам?.."

– Ну, а де ж новий замок? – спитав Пух.– Ти знайшла його, Сово?

– Вона знайшла для нього назву,– сказав Крістофер Робін, ліниво покусуючи травинку.– Отже, зараз їй не вистачає тільки самого замку.

– Я назву його ось як,– поважно мовила Сова й показала громаді те, над чим вона чарувала, – невеличку дощечку, на якій було вималювано яскравою фарбою:

СОВУШНИК

І саме в цю урочисту, хвилюючу мить хтось вискочив з лісу і налетів на Сову. Дошка впала на землю, і до неї кинулися Паць