Читати книгу - "Тільки разом"

186
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 50
Перейти на сторінку:
вигляді. Не тому, що вони так хочуть, — просто окрім болю їм нічим поділитися. Щасливому не треба зусиль, щоб жити і творити добро, що, власне, для них одне й те саме. А як мені творити добро — нещасному, малому, наляканому мені — коли я ледве примушую себе жити?! У лютому в мене була двобічна пневмонія, Кет. Мені було дуже погано й дуже страшно. І в лікарні зародилася в мені страшна, отруйна думка: а раптом ти померла? Вибач, що я пишу тобі такі жахливі речі, але мені немає з ким це обговорити. Нікому підтримати в мені мої ілюзії, підживити моє божевілля. Знаєш, у деяких країнах високий відсоток дитячої смертності. Діти вмирають від хвороб, гинуть від голоду, калічаться під час аварій і пожеж. Але ж ти не можеш померти, правда?! Померти так, щоб я не відчув, щоб я не помер разом із тобою?! Скажи, Кет, адже не можеш?! Скажи, як кажеш завжди: «І про що ти тільки думаєш, мій геніальний дурень?!» Подумки я чую, як ти кажеш цю фразу. Інколи я відчуваю тебе так, ніби ти стоїш у кроці від мене. Чую твоє дихання, бачу, як спалахують іскорки у твоєму волоссі. А інколи тебе немає. Зовсім. І тоді немає й мене. Нічого немає. Це ніби НІЩО до Великого вибуху. Я боюсь померти, Кет. Якщо я помру, я забуду тебе й ніколи не зустріну. Я житиму абсолютно марно й навіть не здогадуватимуся про це. Я не хочу вмирати! Не хочу не існувати й існувати без тебе також не хочу! Я хочу мати шанс. Шанс на щастя. Зараз я його маю. Благаю, Кет, допоможи мені його використати! Живи, мій єдиний друже, живи, коли вже ти змусила жити мене! Не смій помирати, чуєш?! Це буде смертний гріх, найтяжча зрада! Я в тебе вірю. І в себе. Я тебе знайду. Із Днем народження нас!

P. S. До речі, я все-таки вступив до докторської школи. Не знаю, навіщо мені це треба, але я прагну використати всі шанси, які пропонує мені доля. Для того, щоб жити, треба рухатися. Я намагаюся рухатись і жити, як би складно мені не було.

Під час канікул я знову працював за кордоном. І знову обрав теплу країну — Грецію. Можна багато говорити про Елладу, про витончені сонячні Афіни, про чудові місцеві солодощі, від яких я погладшав на 5 кіло, але я не буду. Я не знайшов тебе, як не старався. Мені прикро, Кет, що ти не народилася в Афінах, чесне слово!

7 вересня 2003 р.

Привіт, Кет! Із днем народження! Вибач, я не зможу сьогодні багато написати, бо я схвильований і засмучений. Мені запропонували роботу, і я не зміг від неї відмовитися через нестачу особистих коштів. Знаєш, ким я став? Ти не повіриш — викладачем ліцею Фенелон! Звичайно, це престижний приватний навчальний заклад із поважною історією, і тут хороша платня, і стерпний колектив, але ж тут повно дітей, Кет, присягаюся, люба, тут їх до біса! Боже, як їх боюся! Знаю, ти скажеш, що я й сам навчався не один рік, що я багато років займався репетиторством, але викладання в середній школі — це зовсім інша річ! Коли я навчався, мені було байдуже до класу й викладачів, вони не грали майже ніякої ролі в моїй освіті, радше — самоосвіті. Коли я займався репетиторством, я мав справу лише з одним учнем, який, до того ж, був зацікавлений у результаті навчання. Я викладав на свій розсуд — скільки хотів і як хотів. А тепер я сплутаний, наче дикий кінь, путами методики, шкільної програми, вимогами дисципліни. І хочу сказати, що вони абсолютно не підходять ані мені, ані моїм учням. Уся ця методика мертва, нежиттєздатна, притягнута за вуха. Ми всі не можемо розкритися через неї уповні. І головне, Кет, — мої учні мене не слухаються! Їх цікавить усе на світі — вечірки, кіно, музика, спорт, солодощі, одяг, взяття, іграшки — але тільки не мовознавство! Не знаю, що мені з цим робити! Моя кімната завалена підручниками, методичками, зошитами, і я зовсім не маю часу на вивчення нових мов.

Усього тобі найкращого, Кет! Цілую!

7 вересня 2004 р.

Мої вітання, люба Кет! Ось ти і стала на рік старшою! Скоріше за все, цього року ти підеш до школи. Пригадую, батьки дуже хвилювалися, відправляючи мене до першого класу, а Ірен казала, що шкільні роки були найкращими в її житті. Хоча мені й не випало звичайне людське щастя, Кет, я щиро його тобі зичу! Бажаю, щоб ти знайшла у школі друзів, щоб вчителі добре до тебе ставилися, щоб тобі було весело й безпечно. Звичайно, я бажаю тобі жадоби знань і високих успіхів, але я бачу, що не в успіхах і не в знаннях істинне щастя.

Зізнаюся, інколи я видаюся собі абсолютно непотрібним. Але минулого року я зробив добру справу. Є серед моїх учениць одна дівчина — тиха, скромна, навіть залякана, як мені здавалося. Якось я помітив на її руках синці, ніби хтось утримував її силоміць за зап’ястя. Звичайно, я поцікавився, як вона травмувалася. Дівчина нічого не відповіла. Можливо, я забув би про цей випадок, якби одного разу біля дошки студентка не впустила додолу крейду. Коли дівчина нахилилася, аби дістати крейду, із-під сорочки вигулькнув подряпаний поперек. Після занять я знову запитав у дівчини, що з нею сталося й чи потребує вона допомоги. Студентка лише захитала головою і втекла від мене.

Із того моменту мене не облишала тривога. Я визирав дівчину перед заняттями й потайки, ховаючись від викладачів і студентів, супроводжував додому після уроків, коли в мене була така можливість. Зрештою я переконався, що поза домівкою моїй учениці нічого не загрожує. Отже, синці й подряпини вона отримувала вдома.

Звичайно, я міг би продовжити розслідування, але я банально не мав на це часу. На щастя, я контактував із кількома друзями Валері, тож знав, до кого можна звернутися за допомогою. За тиждень я дізнався, що вітчима моєї студентки

1 ... 43 44 45 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки разом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тільки разом"