Читати книгу - "Король Гризлі"

171
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 48
Перейти на сторінку:
у дуплі поваленого дерева. Наступного дня рушив далі, і ще чимало днів та ночей він провів сам-один у цій долині. Якось він минав озерце, де колись йому з Тором зустрівся старий гризлі. Мусква жадібно обнюхав риб’ячі кістки. Обгинаючи глибоке темне озеро, він знову бачив невиразні тіні, що ворушилися у лісовому мороці. Минав він і боброву греблю, навіть ночував дві ночі неподалік від дерев’яної конструкції, з якої Тор спіймав найпершу Мусквину форель. Він уже майже не згадував Ленгдона, натомість у його спогадах чимраз частіше виринали Тор і мати. Він нудьгував за ними. Їх йому бракувало набагато більше, ніж людини. Мусква швидко обертався на того, ким був: на маленьке дике ведмежа.

Стояв уже початок серпня, коли йому вдалося дійти до краю долини і вийти через перевал на схил, де Тор уперше почув грім рушниці і відчув, як жалять кулі білої людини. За два тижні він значно підріс, хоча нерідко йому доводилося лягати спати з порожнім шлунком. А крім того, він більше не боявся темряви.

Мусква перейшов глибокий похмурий каньйон над грязьовим болітцем і опинився нагорі, біля початку ущелини. Колись цією ущелиною чалапав поранений Тор, і нею ж ішли його переслідувачі — Ленгдон і Брюс. Аж ось нарешті перед Мусквою відкрилася ще одна долина — долина, у якій він з’явився на світ.

Звісно ж, він її не упізнав. Жодного знайомого предмета, жодного відомого запаху — нічого, що б він знав чи пам’ятав. Проте ця долина сама по собі була настільки прекрасною, так світилася сонцем і вабила ситим життям, що Мусква, опинившись на її просторах, не дуже й поспішав їх покинути. Долина привітала Мускву цілими плантаціями корделії та собачого зуба. На третій день він уже міг похвалитися першим мисливським трофеєм. Було це так. Мусква цілком випадково ледь не наступив на малого ховрашка, що був не більший за червону білку, та перш ніж крихітне оговталося і зрозуміло, що й до чого, щоб чкурнути, він рвучко накрив його лапою. Того дня у Мускви був справжній бенкет.

Він уже тиждень блукав долиною, іноді бродив по струмковому долу якраз напроти того схилу, де загинула мати-ведмедиця. Якби він рухався гребенем, то бачив би її кістки, дочиста об’їдені гірською звіриною та птаством. Коли минав другий тиждень, він опинився на галявинці, де Тор уполював самця карибу та переміг величезного барибала.

Нарешті Мусква зрозумів, що він удома!

Два наступні дні він крутився поблизу галявинки, віддаляючись від місця сутички не більше ніж на двісті ярдів. День і ніч дожидало мале ведмежа велетенського гризлі. Та голод вимагав свого, і Мускві у пошуках поживи довелося відходити далі, однак щодня у пообіддя, коли на долину опускалися довгі тіні гір, він повертався до ліска, де Тор колись заховав карибу, якого так безцеремонно витяг нахаба-барибал.

Якось у пошуках коріння Мусква забрів трохи далі, ніж звичайно. Він уже на добрих півмилі відійшов від місця, що правило йому за домівку, і саме обнюхував скельний виступ, коли раптом на нього упала чиясь велетенська тінь. Мусква підвів голову — і остовпів на добрих півхвилини. Серце у грудях ведмежати загупало шалено, як ніколи. І було від чого: за якихось п’ять футів від нього стояв не хто інший, як Тор! Він стояв і не рухався, достоту, як Мусква, уважно вивчаючи його. І враз Мусква радісно, немов цуценя, вискнув і метнувся до Тора. Той нахилив свою масивну голову — і знову запала півхвилинна пауза. Тор ткнувся носом у хутро на Мусквиній спинці, тоді розвернувся і пішов схилом. Він ішов з таким виглядом, неначе Мусква й не розлучався з ним, і щасливе ведмежа слухняно тупотіло услід.

Після цієї зустрічі вони провели не один чудовий день за славними мандрівками та ситними бенкетами. Тор добряче поповодив малого Мускву обома долинами та прилеглими горами, показав йому тисячу цікавих місць. Кілька разів вони вдало рибалили. Тор уполював у горах ще одного карибу. Мусква ріс і гладшав, і до середини вересня вже був завбільшки з доброго собаку.

А згодом почалися ягоди. Тор знав усі місця в долині, де вони росли. Спочатку — лісова малина, після неї — мильнянка, а тоді наставала пора смачної смородини, що росла у прохолодних пониззях лісів. Ягоди її були завбільшки з вишню і солодкі, як цукор, що ним Ленгдон частував колись Мускву. Смородина сподобалася Мускві найбільше. Вона росла важкими, рясними гронами. Листя на кущах не було взагалі, і він за п’ять хвилин назбирував та з’їдав цілу кварту цих ягід.

Та от настав жовтень. Ягоди відійшли. Нічний холод пронизував до кісток, і подеколи цілими днями у сірому важкому небі не було навіть сонячного проблиску. Гори заносило снігом усе нижче і нижче. Невдовзі всі пасма гір вкрилися ним, і він уже не розтавав ні вночі, ні вдень. Випав сніг і в долині — щоправда, він швидко зійшов, але устиг постудити лапи Мускві. З півночі не забарилися сирі вітри, і сонну музику, яка бриніла тут у літню пору, замінили пронизливе виття вітру і тоскні нічні скрипи: це рипіли од вітру дерева.

Увесь світ змінився навкруг Мускви. Він не міг зрозуміти, чому в такі холодні та похмурі дні Тор уперто кружляє схилами, де свищуть люті вітри, якщо можна зійти у долину і знайти теплий сховок. А Тор, якби вмів говорити, пояснив би, що на носі зима, і ці схили — єдине місце, де ще можна чимось підживитися. Ягід у долині вже не було, а на травах і коренях довго не протягнеш. Не випадало марнувати час на пошуки мурах та іншої дрібноти, а риба поховалася на глибині. Карибу в цю пору ставали сторожкі, як лиси, і швидкі, наче вітер. Єдиною доступною поживою залишались ховрахи та гофери, що мешкали на схилах гір; такий собі припас на чорний день. І Тор завзято рив землю, щоб їх дістати. Мусква допомагав йому, як міг. Скільки разів вони удвох нагортали цілі гори землі, щоб дістатися до затишної зимівлі ховрахової родини. Часом годинами доводилося розкидати ґрунт, щоб спіймати трьох-чотирьох малих гоферів, не більших, ніж червона білка, але страшенно гладких і страшенно принадних.

Так минули останні дні жовтня і настав листопад. Сніг тепер

1 ... 43 44 45 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король Гризлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король Гризлі"