Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 68
Перейти на сторінку:
було явищем одночасно і культурним, і економічним, особливо серед літніх громадян, які виросли у Великій Британії тоді, коли (ще 1964 року) 98 % виборців були білими. Згідно з опитуванням British Social Attitudes («Соціальні установки британців») 2013 року, серед людей, старших від 65 років, 69 % уважали, що імміграцію слід «значно» скоротити, 66 % сказали, що заперечуватимуть, «якщо близький(-а) родич (родичка) укладатиме шлюб із мусульманином (мусульманкою)», 61% уважав, що для того, аби бути британцем, «дуже важливо» народитися у Великій Британії, а 58 % стверджували, що для того, аби бути британцем, «дуже важливо» мати предків-британців. Натомість тільки 13 % опитаних віком до 35 років уважали, що важливо мати британських предків для того, аби бути британцем.

Однак іще 2010 року неприйняття імміграції не перетворювалося на великомасштабну підтримку виходу з ЄС. Це сталося переважно внаслідок зусиль лідера Партії незалежності Сполученого Королівства Найджела Фараджа, який після отримання партією низьких результатів на загальних виборах 2010 року почав відточувати партійні меседжі, спрямовані проти ЄС. Фарадж поєднав вибухонебезпечне питання імміграції з питанням членства в ЄС. Партія незалежності Сполученого Королівства зайняла таку позицію: щоб обмежити імміграцію, потрібно вийти з ЄС. Також Фарадж адаптував загальну систему політичних поглядів партії до нових виборців із робітничого класу, багато хто з-поміж яких колись голосував за лейбористів. Він відмовився від прихильності партії до економіки, заснованої на принципі невтручання. Фарадж запропонував узяти кошти, які Велика Британія вкладала як внески в ЄС, і використати їх для покращення Національної служби охорони здоров’я Великої Британії (National Health Service).

Фарадж оформив антиіммігрантську та євроскептичну позицію партії в популістських термінах. Партія незалежності Сполученого Королівства заявляла, що захищає народ, — залишених, — виступаючи проти еліти в Лондоні та Брюсселі. Успіх прийшов до Фараджа на виборах до Європарламент у 2014 року, коли Партія незалежності Сполученого Королівства посіла перше місце, набравши 27,49 % голосів. Ці вибори чітко засвідчили, що Партія незалежності Сполученого Королівства внесла питання членства Великої Британії в ЄС до політичного порядку денного країни.

Прем’єр-міністр Девід Кемерон усередині Консервативної партії мусив змагатися з групою рядових членів парламенту, які також виступали проти членства Великої Британії в ЄС. Переважно це були британські націоналісти, що представляли регіони з високим доходом, де, як і раніше, користувалася підтримкою Партія незалежності Сполученого Королівства. Щоб заспокоїти їх, 2013 року Кемерон пообіцяв, що в разі його переобрання на загальних виборах 2015 року він проведе референдум щодо членства в ЄС. На загальних виборах 2015 року Кемерон легко здобув перемогу над невиразним опонентом від Лейбористської партії. Партія незалежності Сполученого Королівства отримала чималі 13 %, причому певну частину голосів — за рахунок лейбористів. Після виборів Кемерон призначив референдум на червень 2016 року.

Кемерон був переконаний, що зможе втримати Велику Британію в ЄС. Він і його канцлер скарбниці[317] Джордж Осборн разом із провідними лідерами бізнесу Великої Британії та головними-газетами постійно застерігали, що рішення про вихід із ЄС може мати жахливі економічні наслідки. Лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін провів мляву кампанію на підтримку членства в ЄС, яка, імовірно, не змогла вплинути на потенційних прихильників серед «залишених», при цьому ще більше відштовхнувши колишній електорат лейбористів. Партія незалежності Сполученого Королівства провела кампанію проти членства в ЄС, як і двоє відомих торі — колишній мер Лондона Борис Джонсон і колишній член уряду та парламенту Майкп Ґоув.

Фарадж провів кампанію до референдуму в класичній популістській манері, налаштовуючи народ проти істеблішменту. 20 травня він сказав репортерам: «Істеблішмент, багатії, транснаціональні компанії, великі банки, усі ті, хто протягом останніх кількох років жив доволі добре, — це вони підтримують ідею залишитися в ЄС, а народ проти цього». Десять днів потому він сказав: «Це наш шанс як народу покарати політичний клас, який зрадив усе, за що ця нація колись стояла, все, за що наші предки колись боролися, все, що ми хочемо передати нашим дітям та онукам». У пропагуванні своїх міркувань Фарадж не цурався використовувати образи, які розпалювали ворожнечу. На одному з плакатів Партії незалежності Сполученого Королівства під назвою «Breaking Point» («Критична межа») було зображено потоки темношкірих вихідців із Близького Сходу, що прибувають до Словенії, очевидно, дорогою до Великої Британії.

На референдумі Партія незалежності Сполученого Королівства та незгодні торі змогли сформувати більшість, яка проголосувала за вихід із ЄС, із «залишених» представників робітничого класу та британських націоналістів із середнього класу. В Англії прибічники членства в ЄС значною мірою перемогли в Лондоні та великих містах, окрім Бірмінгема та Шеффілда, та в університетських містах. Прибічники виходу перемогли в робітничих містечках і в місцях проживання середнього класу, де були сильні настрої євроскептицизму. Робітничий клас відіграв основну роль. Виборці, що проголосували за вихід із ЄС, сконцентрувалися серед старшого та менш освіченого електорату і в містечках, де медіанний дохід становив менше ніж $45 тис.[318].

Рішення залишити ЄС стало великою перемогою Партії незалежності Сполученого Королівства та великою поразкою двох правлячих партій і пропагованої ними політичної картини світу, у якій класи висококваліфікованих спеціалістів та управлінців процвітали, а старіший робітничий клас став жертвою глобальних чинників — мобільних робочої сили та капіталу. Після того Тоні Блер сказав Sky News: «Лівоцентристи та правоцентристи втратили політичну підтримку. Просто зараз контроль здобувають ліві та праві бунтівні популістські рухи».

Як і припустив Блер, піднесення Партії незалежності Сполученого Королівства та рішення вийти з ЄС пов’язані із запереченням неоліберального світогляду загалом. У травні 2015 року журналіст Девід Ґудгарт, який пише для лейбористського журналу Prospect («Перспектива»), пояснюючи популярність Партії незалежності Сполученого Королівства, звернув увагу саме на це:


«Сучасний соціальний та економічний лібералізм, який домінує в усіх основних політичних партіях, призвів до виникнення економічно обділеної нижньої третини населення, у якої немає жодного реального шансу колись отримати свою частку від процвітання; і ще більшої групи, яка переживає непевне відчуття втрати в сьогоднішньому атомізованому суспільстві, де зруйновані стабільність сім’ї та ідентифікація з місцем і нацією. Виборці Партії незалежності Сполученого Королівства — це об’єднання саме цих ігнорованих, покинутих людей, висміяних столичними лібералами, які, попри деякі партійні відмінності, домінують у

1 ... 43 44 45 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"