Читати книгу - "Жінка в пісках"

гладив плечі, однією рукою схопив за груди. Жінка скрикнула і притиснулась до нього. Вона чекала. Та чоловік не поспішав. Ретельно масажуючи, його пальці пересувалися з одного місця на інше.

Цілком природно, що жінчине збудження передалось і чоловікові. Однак цього разу його охопив якийсь дивний смуток. Жінка сяяла, немов оточена хмаркою світляків. Розчарувати її зараз — це все одно, що раптом вистрілити в спину звільненому смертнику. Підстьобуючи свої розбуджені почуття, чоловік дедалі більше шаленів. Однак будь-яка пристрасть має свої межі. Спочатку жінка сама напрошувалася на взаємність, а тепер явно злякалася чоловікової несамовитості. Тим часом його охопило відчуття якоїсь порожнечі. Він ще раз набрався відваги і, підохочуючи свою уяву ризикованими ситуаціями, то цілував її грудь, то м’яв тіло, яке від мила, поту й піску здавалося наче вкритим машинним мастилом, перемішаним із залізними ошурками. Він ладен був так тримати жінку в своїх руках зо дві години. Та нарешті вона поскаржилася на біль і, клацнувши зубами, осіла на землю. Чоловік накинувся на неї... Потім, хлюпаючи водою, змив з неї мило, силоміць запхав їй у рота три таблетки аспірину й дав запити чашкою саке. Як усе складеться добре, вона спатиме до вечора... до того часу, коли її розбудять крики селян з кошиками...

Жінка дихала вві сні так, наче їй заткнули носа папером. Глибоко, протягло. Чоловік поторгав її легенько ногою — вона й не поворухнулася. Лежала, мов старий тюбик, з якого витиснули всю жагу. Він натягнув їй рушника на обличчя й опустив до колін кімоно, підкочене до живота. На щастя, зайнятий виконанням свого задуму, не мав часу впадати в сентиментальність. Коли приладнав до мотузки старі ножиці, настала вирішальна хвилина. Востаннє глянув на жінку і відчув, що в нього стислося серце.

Десь на висоті одного метра від верху ями мерехтів тьмяний кружок світла. Певне, було пів на сьому або за двадцять сьома. Чоловік розправив плечі й покрутив кілька разів головою, щоб розслабити м’язи шиї.

Спершу доведеться вилізти на покрівлю. Для прицільного кидка потрібний кут нахилу близько сорока п’яти градусів. Він хотів спробувати вибратися туди з допомогою мотузки, але побоявся: а що, як стук ножиць об покрівлю розбудить жінку? Отож відмовився від такої спроби, а вирішив видряпатися на дашок прибудови за хатою, під яким колись сушили білизну. Тонкі, напівтрухляві балки прибудови викликали тривогу. Та найстрашніше було попереду. Вигладжена піщаними бурями гонтова покрівля блищала білим тесом, як новісінька, та під ногами виявилася крихкою, як вологе тістечко. А що коли вона провалиться? Щоб зменшити тиск на покрівлю, чоловік ліг на живіт і поповз уперед. Нарешті добрався до гребеня й сів на нього верхи, опираючись коліньми. Тепер і на вершечок покрівлі впала тінь, а над західним краєм ями замерехтіли тьмаві, наче заморожений мед, світляні зернятка — ознака того, що над землею піднімався туман. Тепер уже можна було не боятися сторожа на вишці.

Чоловік узяв мотузку правою рукою на відстані одного метра від ножиць і замахав нею, як арканом, над головою. Цілився у солом’яний мішок з піском, що служив замість блока при підніманні та опусканні кошиків. За нього зачіпляли мотузяну драбину, тож, напевне, він міцно загруз у пісок. Чоловік поволі розкрутив мотузку до великої швидкості й кинув на ціль. Ножиці полетіли не туди, куди хотілося. Видно, не до кінця продумав. Оскільки ножиці летять по дотичній до кола, то мотузку слід випускати в ту мить, коли вона стане під прямим кутом до напряму на ціль або трішечки раніше. Авжеж, саме так!.. На жаль, ножиці влучили в середину кручі й сповзли на землю. Очевидно, швидкість обертання і кут нахилу були недостатні.

Нарешті після кількох спроб чоловікові вдалося оцінити досить точно і відстань, і кут. Однак до попадання в ціль було ще далеко. Його тішило, що зусилля не пропадають марно, але помилки начебто не зменшувалися, навпаки — від поспіху і втоми справа йшла все гірше. Мабуть, він недооцінив труднощів! Хоча ніхто його не обдурив, чоловік не міг стримати роздратування й мало не плакав.

Проте закон теорії імовірності, згідно з яким удача прямо пропорційна числу спроб, здається, таки справджувався. Коли він, втративши будь-яку надію на успіх, майже охоплений відчаєм, кинув мотузку ще раз, вона впала прямо на мішок з піском. У чоловіка аж щелепи задубіли. Потекла слина, що безперервно заповнювала рот. Однак радіти було ще рано... Адже він тільки роздобув гроші, щоб купити лотерейний білет... Виграє чи ні — покаже майбутнє. Зосередивши всю свою увагу на мотузці, потяг її обережно до себе — так, наче стягав павутинками зорі з неба.

Відчув опір. Спочатку не міг повірити, але мотузка справді зупинилася. Спробував потягти сильніше... Приготувався, що от-от його спіткає розчарування. Але сумніву вже не було: одна половинка ножиць міцно вгризлася в мішок. От пощастило!.. Неймовірно! Отже, й далі все піде гаразд!

Чоловік швидко зліз із покрівлі й став під мотузкою, що звисала тепер спокійно вздовж піщаної стіни. Земна поверхня була вже зовсім близько... Неймовірно близько... Його обличчя напружилося, губи затремтіли. Колумбове яйце, напевне, було варене. Однак тримати його довго в окропі не варто — можна все зіпсувати.

Він учепився за кінець мотузки й обережно спробував на ній повиснути. Вона почала розтягуватися, наче гума. З переляку чоловік облився потом. Та, на щастя, мотузка витяглася всього сантиметрів на тридцять. Чоловік повис на ній усім тілом — цього разу вже не мав чого побоюватися. Сплюнувши в долоні, обхопив мотузку ногами й подряпався догори. Як іграшкова мавпа на іграшкове дерево. Мабуть, з надмірного хвилювання на лобі в нього виступив холодний піт. Чоловік з усієї сили намагався уникати ногами стіни, щоб не осувати піску, і покладався лише на мотузку, а тому безперестанку крутився. Жорстока сила тяжіння не дозволяла підніматися так швидко, як