Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Ганьщина проіснувала до кінця XVIII ст., поки її землі в результаті російсько-турецьких війн не опинилися в складі Російської імперії. Так, уже в 1774 р. північна частина цих теренів була забрана росіянами. А в 1791 р. вони підпорядкували собі й т. зв. Очаківську область. У результаті цього абсолютна більшість теренів Ханської України, за винятком Придністров’я, стали російськими309.

При загарбанні цих земель росіянами не обійшлося без підкупу. Останній гетьман добоссарський, тобто гетьман Ханської України, Якуб-Ага, який походив із татар-ліпок, був підкуплений російською владою. Завдяки йому росіянам вдалося частково взяти під свій контроль терени Ганьщини310.

Ханська Україна стала місцем, де здійснювалися інтенсивні контакти між слов’янським (українським) населенням і тюрками (ногаями, кримськими татарами й османськими турками). Не варто ці контакти подавати в ідилічному світлі. Між слов’янами й тюрками існувало чимало бар’єрів – мовних, культурних, релігійних, побутових тощо. Ці бар’єри, звісно, творили «поля напруги», вели до конфліктів. Але, з іншого боку, Ганьщина стала тереном співжиття цих етносів. І, безперечно, цей досвід заслуговує на увагу. Зрештою, ці землі на півдні нинішньої України стали місцем української колонізації, просування українців на південь.

Як уже говорилося, завоювання земель Кримського ханства, вихід до Чорного моря були важливими завданнями політики Петра І, особливо на початках його правління. Правда, з часом Петро І переорієнтовує свою політику в західному напрямку. Однак східний вектор в політиці Московії, а з 1721 р. Російської імперії не зникає – хоча й дещо відходить із переднього плану. Зрештою, за часів Катерини ІІ (1729—1796) Росії вдається підпорядкувати Крим. Важливим етапом у цьому стала російсько-турецька війна 1768—1774 рр. Цікаво, що на початковому етапі цієї війни «майже всі козацькі війська Російської імперії – від Запоріжжя до Яїка – були охоплені масовими протестами проти зростання регламентації з боку імперського центру. Повстання на Січі наприкінці грудня 1768 року стало першим симптомом розвалу системи контролю, яка устійнилась після 1739 року. Під час того повстання частина запорожців заявила про намір перейти в турецьке підданство, як і у 1709 р. Примітно, що напередодні повстання кошовий отаман Петро Калнишевський прийняв на Січі турецьких послів всупереч застереженням російської влади»311. Справді, серед запорожців певне поширення мала «кримська легенда» – про те, як добре їм колись жилося під покровительством кримського хана.

Для Росії війна з турками та їхніми союзниками, кримськими татарами, в 1768—1774 рр. виявилася успішною. Після неї Кримське ханство опинилося під російським протекторатом. А в 1783 р. воно остаточно було анексоване Росією.

Читаючи твори істориків (як російських, так і українських), іноді складається враження, що Кримське ханство було відсталою державою і не могло протистояти російській експансії. Насправді це не зовсім так. На середину XVIII ст. ця держава залишалася доволі сильною військовою й економічною потугою, яку було нелегко підкорити. До того ж за її спиною стояла Османська імперія, яка хоча й зазнала деградації й потребувала реформ, але залишалася однією з найсильніших держав тогочасного світу.

Шагін Гірей

Падіння Кримського ханства було пов’язане не стільки з об’єктивними причинами, скільки з причинами суб’єктивного характеру. Росіянам вдалося підкупити представників політичної еліти цієї держави, зокрема кримського хана Шагін Гірея (1746—1787). Саме кримська еліта й «здала Крим». Згаданого хана часто представляють як освічену людину й реформатора. Біда лише в тому, що ця освіченість й реформістські наміри пішли не на користь, а на шкоду його державі. У молоді роки Шагін Гірей побував у Європі і звик до «європейського шарму». Будучи при кримському хані Сахіб Гіреї калгою, він очолив проросійську партію в своїй державі. З дипломатичною місією бував у Петербурзі, де отримував щедрі подарунки-хабарі. Шагін Гірей, живучи на широку ногу, знаходився на утриманні російської влади. При допомозі Катерини ІІ та російських військ його в 1777 р. зробили кримським ханом. Він ніби прагнув «європеїзувати» свою державу шляхом проведення низки реформ – адміністративної, податкової, судової, військової, земельної тощо. Однак ці кроки не дуже узгоджувалися з існуючими в ханстві політичними й культурними традиціями. У кінцевому результаті така реформаторська діяльність вела не до зміцнення, а до розкладу Кримського ханства. Все це, а також ігнорування Шагін Гіреєм мусульманських і татарських традицій викликали незадоволення його підданих, що привело до повстання. Останнє було жорстоко придушене російськими військами, а Шагін Гірей у 1782 р. був поновлений на ханстві. Правда, він не користувався авторитетом. Тому Росія відносно безболісно в 1783 р. ліквідувала «ханську посаду», надавши Шагін Гірею щедре утримання й відправила його на терени Росії. Таким чином, Кримське ханство як таке перестало існувати, адже це була династична держава, яка фактично ототожнювалася з монархом.

Доля Шагін Гірея виявилася трагічною. Проживаючи в Росії, він почав капризувати, не знаходив спільну мову з владою. Зрештою, подався до Османської імперії, де сподівався знайти підтримку й при можливості повернути собі ханський престол у Криму. Російська влада йому вирішила не перешкоджати, відпустивши в турецькі володіння. Там його відпровадили на острів Родос. Це було традиційне місце заслання для кримських ханів. Але й там Шагін Гірей поводив себе так, що це не подобалося турецькій владі. Зокрема, він налагоджував стосунки із західноєвропейськими дипломатами. За наказом турецького султана Абдул Гаміда І (1725—1789) Шагін Гірея стратили в 1787 р.312.

Чи могло б зберегтися Кримське ханство? Це, звісно, вже питання альтернативної історії. Але якби воно зберіглося, то й долі України та Росії були іншими. Бо саме ліквідація Кримського ханства призвела до того, що російська імперська влада змогла утвердитися на українських землях. Саме після того, як