Читати книгу - "Українське письменство"

Такі були перші кроки української прози. Її форми становлять певну паралель формам поетичним. Перша спроба українського оповідання, «Салдатський патрет» Квітки, — є сута травестія, цілком подібна до «Енеїди» Котляревського, «латинська побрехенька, по-нашому розказана». Пізніше оповідання — це переробка народного анекдоту, видержана теж в бурлескному стилі. З оповідання бурлескна манера переходить на епістолярну літературу: приватне листування авторів, супліки, передмови і навіть критичні замітки (останні досить часто мають форму листів до редакції). Держиться вона тут у 40-х і навіть 50-х рр. Пригадаймо: О. О. Котляревський, один з тих, що нападалися на бурлескні твори, хіба не підписав свого огляду українського письменства бурлескним псевдонімом скубента Чуприни?

§ 5. Травестія в 40—50-х рр. Олександрів, Копитько, Кухаренко

Після короткочасного піднесення в писаннях Гулака-Артемовського травестійна творчість, так звана котляревщина, знову спускається на степінь малохудожніх, а то й зовсім нехудожніх «проб пера» провінціальних літератів.

«Перелицьовану Енеїду» Котляревського професор Дашкевич визначив, як «сочетание бурлеска и пародии с более глубокими мыслями»; інші дослідники додали до того, що це «сочетание» із художнього боку обставлено дуже непогано — випуклі постаті, влучна мова, колоритно змальований побут. Гулак-Артемовський потрапив піднестися на висоту «Енеїди», лише як твору художнього: «более глубоких мыслей» в його переробках з Горація і Лєрмонтова («Кінець віку») не знайти. Що ж до творів провінціального аматорства 40—50-х років, то вони просто вражають вузькістю ідейного захвату і безсилістю виконання.

Одним із таких творів був «Вовкулака» Степана Олександрова, уміщений в «Южном русском сборнике» А. Метлинського 1848 р. Степан Олександрів був сільський священик, родом з Цареборисівки, Ізюмського повіту на Харківщині, вихованець Харківського колеґіуму; в літературі він появився людиною уже літньою, маючи добрих чотири десятки за плечима. Серед літературних творів, які заохотили його до віршування, поруч «Енеїди» Котляревського та «Салдатського патрета» Квітки, були речі іншого ґатунку, писані не для розваги, не для жарту, і в тому числі «Кобзар» Шевченків:

Дванадцять літ прожив я в бурсі, Та й не прийшло тоді в догад, Що наша кобза в Петенбурсі Колись-то буде грати в лад. Тепера ж, як в моє віконце Пісень знакомих з п’ять прийшло, — Мені здалося, наче сонце Посеред ночі ізійшло.

Але та, іншого ґатунку, література на поемі Олександрова не відбилася. Його незугарний, немотивований психологічно «Вовкулака», хоч і заснований на народнім переказі, але далекий од тієї побожності, з якою ставились письменники 40-х рр. до народної творчості. Зміст поеми становить трилітнє блукання вовкулакою героя Володьки, покараного закляттям відьми. В кінці оповідання мораль:

…Не треба ворога клясти — Його без тебе Бог накаже, А ти не лайся, а прости. Так Бог усім велить робити, Хто нам яке подіяв зло, За те його вже діло мстити, А ти роби йому добро.

Другий із доволі численних творів тих часів і того ж таки жанру — «Жабомишодраківка» К. Думитрашкова (Копитька), видана в Петербурзі р. 1859. «Війна жаб і мишей» — ця стародавня грецька поема — в переробці Думитрашкова «з гречеського лиця на козацький виворот перештопана», до того перештопана не без наміру надати їй алегоричного характеру. Під жабами Думитрашків розуміє запорожців, під мишами поляків. Юпітер у нього держить за жабами, лякає мишей блискавкою, а коли блискавки вказується мало, насилає на них раків, під якими треба розуміти