Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

навіть яйця зварити натвердо.

– А моя – навпаки. Через те, що має тверде серце, варить яйця так твердо, що перед тим, як їсти, я мушу їх розм’якшувати алкоголем…

– Куме, аж ніяково про це говорити, але ваша жінка називає вас ослом. Я сам чув…

– Я не серджусь, куме, бо це цілковита правда, якщо вже я з нею одружився.

Кумові потрібно було відіслати листа до Житомира, і він попросив кума Степана написати адресу.

– Слухай, – каже кум – давай краще напишемо в Одесу, бо я дуже красиво пишу літеру «О»!

Везе кум на возі мішки до млина. Підходить кум:

– Куме, у вас мішок розв’язався.

– Та це так жінка зав’язувала. Я його вже тричі перев’язував, а він усе розв’язується.

– Куме, ти повинен зібрати всю свою волю в кулак і нарешті довести жінці, хто господар в домі.

– Та що тут доводити, вона і без мене це чудово знає!

Розмовляють дві куми:

– Мій чоловік удома й пальцем не ворухне. – А мій – навпаки: ворушить пальцями, постійно вказуючи, що мені робити.

Вийшов кум Іван на вулицю, а назустріч кум Петро, захеканий.

– Чого ти так біжиш, куме?

– Та жінку бив.

– А чому такий розшарпаний?

– Бо насилу вирвався.

– Куме, а чи знаєте, що слово «кенгуру» на мові аборигенів означає «я вас не розумію»?…

– Так, я десь читав…

– Куме, а ви би не могли мені позичити триста гривень?

– Кенгуру…

– Так, так, куме. Велика різниця між теперішніми та колишніми дівчатами.

– Справді, велика. Колись, якщо дівчина соромилася, то червоніла. А нині соромиться, коли почервоніє.

– Куме, моя жінка сказала, що іде по сигарети, і не повернулася. Що ти на це скажеш?

– Навчу свою жінку курити.

Пролунав дзвінок. Кум Петро відкрив двері, а там кум Іван.

– А чого ви, куме, не питаєте, хто до вас іде? А раптом злодій?

– Ну і що. Коли моя жінка вдома, то мені вже боятися нікого.

– Куме, ти тільки уяви, в Америці засудили на два роки мужчину, в якого було чотири жінки!..

– На покарання чи для відпочинку?

– Дивна річ, куме! Жінки завжди точно пам’ятають день весілля, а чоловіки, як правило, забувають. Чим же це можна пояснити?

– Усе дуже просто. Ось ти, куме, коли спіймав свою найпершу рибку, пам’ятаєш?

– Звичайно, куме, пам’ятаю!

– От бачиш, а рибка, напевно, вже забула…

– Ти казав, куме, що можеш тигра подужати.

– Так, казав.

– А чому вчора від сусідського пса так втікав, що аж штанину роздер?

– Е-е-е, куме, пес же може вкусити…

– Що ти, куме, вирізаєш із газети?

– Статтю про чоловіка, який домігся розлучення з дружиною лише на тій підставі, що вона нишпорила в його кишенях.

– І що ти зробиш з вирізкою?

– Покладу собі в кишеню.

– Куме, ти не бачив моєї жінки?

– А ото не вона стоїть?

– Ні, та стоїть мовчки.

– Куме, як у тебе сімейне життя: відчуваєш лікоть дружини?

– Тільки за столом в гостях.

– Ти, куме, маєш таку гарненьку жінку, що тільки я подивлюся на неї, то відразу повторюю собі: «І не введи нас у спокусу».

– Ти, куме, коли б знав її так добре, як я, то повторював би про себе: «Але визволи нас від лукавого».

– Ти знаєш, куме, моя жінка зі своєї старої спідниці нашила мені чудових краваток!

– Та то дурниця! От моя дружина з моїх старих краваток і пошила собі нову спідницю!

– Куме, з якого часу ви знайомі зі своєю жінкою?

– З дитинства. Пам’ятаю, коли я колисав її на руках, вона любила ляпати мене по лисині.