Читати книгу - "Заїр"

149
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 89
Перейти на сторінку:

– Ти тут уже три доби. Після того як тебе вийняли з магнітно-резонансного апарата, лікарка зателефонувала мені й попросила дозволу підлікувати тебе знеболювальними та заспокійливими ліками. Позаяк мені здалося, що ти був дуже напружений, роздратований, пригнічений, я дала їй дозвіл на це.

– А що буде далі?

– Ти полежиш ще два дні в лікарні й походиш три тижні з цим коміром на шиї: сорок вісім критичних годин уже минули. Але навіть при цьому частина твого тіла може відмовитись поводитися добре, й тоді перед нами постане проблема, яку треба буде розв’язувати. Але про це варто думати лише тоді, коли перед нами виникне непередбачена ситуація – немає сенсу сушити собі голову наперед.

– А загроза того, що я можу померти, минула?

– Як тобі чудово відомо, загроза померти стоїть перед усіма нами.

– Я маю на увазі не зовсім те: чи існує загроза, що я можу померти внаслідок цього нещасливого випадку?

Доктор Луйт зробив паузу.

– Так. Завжди існує загроза утворення тромбу, якого апаратура не помітила і який може відірватися в будь-яку мить і закупорити судину. Існує також загроза, що рівновага якоїсь клітини буде порушена й почне утворюватися ракова пухлина.

– Я не радила б вам, пане, говорити йому такі речі, – урвала лікаря Марі.

– Ми друзі вже п’ять років. Він запитав мене, і я йому відповідаю. А зараз прошу пробачення, але мені треба повернутися до своєї консультації. Медицина не така, якою ви собі її уявляєте. У світі, в якому ми живемо, якщо хлопець вийшов купити п’ять яблук, але приносить додому лише два яблука, роблять висновок, що він з’їв ті три яблука, яких не вистачає.

У моєму світі існують інші можливості: він міг з’їсти ті яблука, але їх могли у нього вкрасти, грошей могло не вистачити на п’ять яблук, які він мав намір купити, він загубив їх, повертаючись додому, якась людина страждала від голоду, й він вирішив поділитися плодами з тією людиною і так далі. У моєму світі все можливо і все відносне.

– А що вам відомо про епілепсію?

Марі відразу зрозуміла, що я мав на увазі Михаїла, – й у її виразі я помітив ознаки певного невдоволення. Вона тут-таки сказала, що їй треба йти, бо на неї чекають зйомки.

Але доктор Луйт, який уже зібрав свої речі, щоб іти, зупинився відповісти на моє запитання.

– Ідеться про надмір електричних імпульсів у певній зоні мозку, який призводить до більш або менш тяжких конвульсій. Цю проблему ще не досить вивчено, проте вважають, що напад епілепсії відбувається в тих випадках, коли особа перебуває під великою напругою. Проте вам можна не турбуватися: хоч симптоми цієї хвороби можуть виявити себе в будь-якому віці, їх навряд чи може спричинити наїзд мотоцикла.

– А що їх спричиняє?

– Я не фахівець у цій галузі, проте, якщо хочете, можу проконсультуватися з фахівцями.

– Атож, хочу. І в мене є ще одне запитання, але, будь ласка, не думайте, що мій мозок зазнав ушкоджень унаслідок нещасливого випадку. Чи можливо, щоб епілептики чули Голоси, які провіщають майбутнє?

– Вам хтось сказав, що на вас наїде мотоцикл?

– Він сказав трохи інакше. Але мав на увазі це.

– Вибачте, мій час закінчується, і я хочу підвезти Марі. Що ж до епілепсії, то спробую довідатися про неї більше.


Протягом двох днів, поки Марі була відсутня, й попри мій страх перед можливими наслідками зіткнення з мотоциклом, Заїр знову заповнив весь мій простір. Я знав, що якщо хлопець дотримав свого слова, то мене чекає вдома конверт із адресою Естер – але тепер мене змагав і страх.

А якщо Михаїл казав правду, й він таки чув Голос?

Я спробував пригадати подробиці. Сходячи з тротуару, я машинально озирнувся, побачив машину, яка мене проминала, але побачив, що вона перебуває на достатній відстані. Проте я все ж таки потрапив під колеса, можливо, то був мотоцикл, який намагався випередити ту машину й перебував поза зоною мого бачення.

Я вірю в знаки. Після того як я пройшов по дорозі на Сантьяго-де-Компостела, усе для мене цілком змінилося. Те, чого мені треба навчитися, завжди перебуває в мене перед очима, досить тільки подивитися навкруг з повагою та увагою, щоб зрозуміти, куди хоче послати нас Бог, який крок є найкращим у наступну хвилину. Я навчився шанувати таємницю: як казав Ейнштейн, Бог не грає в кості з Усесвітом, усе між собою взаємопов’язане й усе має сенс. І хоч цей сенс майже весь час залишається для нас прихованим, ми знаємо, коли перебуваємо близько від своєї правдивої місії на Землі, бо тоді те, що ми робимо, заражається енергією ентузіазму.

Якщо вона є – то все гаразд. Якщо її нема – нам ліпше змінити курс.

Коли ми перебуваємо на правильній дорозі, ми йдемо за своїми знаками, а коли іноді наважуємося на хибний крок, Божество приходить нам на допомогу, щоб ми не наробили помилок. А що як Михаїл у той день побачив знак, який призначався мені?

Я вирішив, що відповіддю на це запитання буде: «Так!»

* * *

І можливо, саме через це, прагнучи прийняти свою долю, дозволити, щоб мене вела вища сила, я помітив, що протягом цього дня Заїр утрачає свою інтенсивність. Я знав, що мені треба буде лише розкрити конверта,

1 ... 43 44 45 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заїр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заїр"