Читати книгу - "Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту"

соромитись і розслабитись. Нарешті вмощується навпроти з мольбертом і починає чаклувати над білим аркушем.

Сашко, зібравши все своє красномовство (де тільки й взялося?), підхвалює малярські таланти Калинина, а той, підкуплений похвалами, скаржиться, як важко нині живеться талантові і як мало йому платять.

— От наскладати баксиків — і за кордон! Там, кажуть, справжні митці в пошані! Усмішка! Де щезла твоя легенька усмішка? — питається портретист.

Софійка розслабляє кутики уст в легеньку усмішку, а Сашко тим часом питає, чи може Калинич скопіювати картину якого-небудь великого художника.

— Запросто! — хвалиться художник.

— Ну, це, мабуть, якщо працювати дуже-дуже багато днів? — робить круглі очі Сашко.

— Багато? Та днів два — і готово!

— І що, прямо схожісінько виходить?

— Схожісінько? Ображаєш, хлопче! Та один в один! Усмішку, панночко, усмішку!

Софійка знов усміхається, далі робота рухається без слів.

За якийсь час — ні, далеко не п’ятнадцять хвилин, а мінімум півгодини — Калинич урочисто відчіплює аркуша від мольберта і проголошує:

— Прошу приймати роботу!

Робота чудова, Софійка на ній — просто фея-королева, просто міс Усесвіт! Романтична поволока на очах, живописно-недбале пасмо на скроні!..

— Ти тут така!… Така, як… Як насправді! — Сашко настільки ошалів од побаченого, що тремтячими руками ніяк не міг відрахувати гроші.

— Згоден! Майстер лиш трохи розставив акценти! Таку вроду не щодня доводиться малювати!

— Не щодня? — вже не за сценарієм обурився Фадійчук. — Та таких… Таких більше на світі немає!

— О, та тут, бачу, серйозно! — лукавенько похитав головою Калинич. — Гаразд: такої писаної красуні тут не малювали ще з часів, відколи парк звався імені Третього Інтернаціоналу! Розумію вас, юначе: сам колись був молодий!

Украй засоромлена Софійка мало не забула слова:

— А ви… У мене… А ви мені олійний портрет скопіюєте? Мене там один хлопець намалював колись…

— О, тут ще й конкуренти! Готуйтесь, юначе, до боротьби! Ну, то що за портрет?

— Гарний, але тепер ми посварились, і він його вимагає назад! А мені шкода… Скільки може коштувати копія? Справді зробили б її за два дні?

— Гм… З роботою зараз туго, можна й узятись… Та ще й заради такої кралечки! Ну-ну, не супте, юначе, брови: я не в тому віці, щоб відбивати! Я вже в тому віці, коли моляться не на дівчат, а на висококонвертовані папірці! Розумієте?

Софійка розуміла, про це Пустельник теж попередив. Він же пообіцяв дати й долари.

— А ви можете не просто скопіювати, а щоб — один в один, навіть автограф його поставити?

— Ображаєте, панянко! Фірма віників не в’яже, в нас усе по-дорослому!

— А щоб і ваш автограф десь унизу?

— Будь-яка примха за ваші гроші!..

Умовились на тому, що вже зараз біжать по картину і несуть її Калинину. І завдаток.

Йшлося, звісно, про Павликом намальований портрет з лілеями, якого Софійка обожнювала. Він завжди висів над Софійчиним ліжком і був заведений татом у рамку під скло: Пустельник сказав, що так у музеях зберігають особливо цінні олійні шедеври. Звісно, Софійка не бажала з ним розлучатися і на день, та й із Павликом ніхто не сварився. Але хай уже буде копія, раз потрібно для справи!..

35. Третій Інтернаціонал
Сівозміна і плани на суботу

— А що то він згадував про якийсь третій Інтернаціонал? — допитувалась у Фадійчука, коли вже занесли портрет і, віддихуючи переживання, поволі, нога за ногою, вертались додому.

— Та то просто згадав, що парк наш не старим звався, як нині, а третього інтернет… Інтернаціоналу.

Щось там із тою, як її… революцією пов’язано. Мама каже, що та її стара тітка його досі так називає, питаючи про місто… Але Калинин мав на увазі не сам інтер… ну, той націонал, а те, що ти в ньому — найкрасивіша красуня, от!

Софійка чемно закашляла почутий комплімент і забрала нарешті свою руку з хлопцевої: за Сашковою ідеєю перед Калиничем їм слід було триматись за руки, щоб переконати в їхніх не пошуковських, а суто романтичних взаєминах.

— І сюди добрались, ти скажи! — обурилась. — Мені в музеї казали, що парк був закладений панами Щербанівськими: вони музей спорудили, і лікарню, і школу… Тепер же чуй, у Чикаленків яка доля! Ми з Леською вчора по книжках та в інтернеті такого нашукали! Уяви собі, Євген Чикаленко дива творив на посушливій Херсонщині! Якийсь там чорний пар