Читати книгу - "Новітнє вчення про тлумачення правових актів"

виокремлюють його із роду, до якого воно належить, суд не зможе задовольнити позов про витребування майна. Із ст. 388 ЦК також випливає, що тут йдеться про майно, яке індивідуалізоване в судовому процесі.

Повертаючись до ст. 389 ЦК слід звернути увагу на те, що можливість витребування грошей із чужого незаконного володіння, передбачена цією статтею, контекстом ст. 387-389 ЦК обмежується до можливості витребування грошових знаків, які власник зуміє індивідуалізувати шляхом вказівки на номери грошових знаків чи за допомогою інших доказів. Проте слід враховувати, що відповідно до спеціальної правової норми, яка прямо випливає із ч. 2 ст. 1062 ЦК, особа, кошти якої помилково зараховані на рахунок іншої особи-вкладника в банку, має право пред’явити якраз позов про витребування цих коштів відповідно до ст. 388 ЦК. Підстав для того, щоб не застосовувати цю правову норму, немає.

3. Правова норма, що випливає із контексту, повинна чітко проглядатись у тексті. Ця вимога тим більше повинна дотримуватись тоді, коли правова норма, що виводиться із контексту, конкурує з іншою правовою нормою. Проте Конституційний Суд України в одному із рішень конкретне положення Конституції протиставив контексту всієї Конституції: «Тлумачення положень частин першої та другої статті 27 Конституції Україні в контексті всіх інших положень Конституції України як єдиного цілісного документа дає підстави стверджувати, що вони не припускають смертної кари як виду покарання»[117]. Тут конкретні положення Конституції з метою вирішення колізії не були протиставлені іншим, а зразу ж стали розглядатись у широкому контексті, що не має ознаки формальної визначеності. У той же час найближчий зв’язок контекстом між частинами першою та другою ст. 27 Конституції, контекст, що має ознаку формальної визначеності, не був врахований. На нашу думку, у такий спосіб тлумачити нормативні положення та вирішувати колізії між ними не можна.

§ 32. Врахування контексту і висновок від протилежного як методологічні інструменти вирішення колізій у законодавстві

Пов’язаність нормативних положень контекстом дає можливість вирішити колізії між ними шляхом врахування контексту і виключає застосування з метою вирішення колізій висновку від протилежного та правила, відповідно до якого правова норма, що у такий спосіб логічно закріплена в положенні законодавства, зазвичай не може застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам.

І. Відповідно до п. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини «кожна людина має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими»[118]. П. 2 тієї ж частини встановлює: «Ніхто не може бути свавільно позбавлений свого майна». Якби у пункті другому не було слова «свавільно», то положення обох наведених пунктів логічно бездоганно узгоджувались би. Але це слово у пункті другому є, що породжує колізію між цими двома пунктами. Виникає питання про те, як же цю колізію вирішити. Є два варіанти.

Перший: зробити висновок від протилежного із п. 2 ст. 17 Загальної декларації прав людини і виявити у такий спосіб правову норму, відповідно до якої допускається позбавлення людини майна, але не свавільно, а на підставі закону і рішення суду. Такі правові норми, як це буде показано в одній із наступних глав, не можуть застосовуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам. Отже, правова норма, яка логічно закріплена в п. 2 ст. 17, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої несвавільне позбавлення людини майна допускається, не може застосовуватись усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в ч. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини, що надає особі беззастережне право володіти майном. Відчувається, однак, логічна небездоганність результатів, отриманих за наслідками такого тлумачення: все-таки ч. 2 ст. 17 забороняється не будь-яке, а тільки свавільне позбавлення майна. Не міг правотворчий орган тут же після закріплення права на володіння майном формулювати правило, що і взагалі є непотрібним, бо із права володіти майном і так логічно випливає, що відбирати це майно, тобто порушувати право володіння ним не можна.

Тому треба використати інший інструмент для вирішення колізії, про яку йдеться, врахувати контекст, логічну пов’язаність двох нормативних положень, що аналізуються. Врахування контексту дає підстави стверджувати, що п. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини слід читати так, як начебто до нього додано слова «з урахуванням п. 2 цієї статті». Якби ці слова у пункті першому ст. 17 були, зникли б будь-які сумніви в тому, що цей пункт не виключає застосування пункту другого. Але слова «з урахуванням п. 2 цієї статі» в пункті першому ст. 17 замінює контекст. Отже, відповідно до п. 1 ст. 17 Загальної декларації прав людини кожен має право володіти своїм майном з урахуванням винятків, що випливають із п. 2 цієї ж статті.

2. Пов’язані контекстом і положення першого і другого речень першого абзацу ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»). Якби пов’язаності контекстом не було, то правова норма, яка логічно закріплена у другому реченні, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, можливе позбавлення особи майна, не застосовувалась би усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в першому реченні. За наявності такої пов’язаності перше речення слід тлумачити так, як начебто до нього додано слова «за винятками, що випливають із положення другого речення цього абзацу». Насправді у першому реченні таких слів немає, вони замінюються контекстом.

Подібно до викладеного пов’язані контекстом і положення першого та другого речення частини четвертої ст. 41 Конституції («ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним»). Ця пов’язаність контекстом замінює слова «з урахуванням положення першого речення цієї частини», які