Читати книгу - "Татарський острів, Василь Олександрович Лисенко"

Немов відгадавши його бажання, дівчина взяла невеличке цинкове відерце і вирішила піти на город вибрати свіжих огірків та помідорів.

— Я зараз, хутко, — сказала Юркові, — зроблю салат, пообідаємо, а потім піду до вишивальної майстерні.

Леся пішла на город, а Юрко швидко знайшов на рамі потрібні зірочки, натис на них, і на нижній частині відкрився продовгуватий тайник. У ньому лежали два невеличкі сувої пергаменту, перев'язані червоним шовковим шнурком. Хлопець взяв пергамент і побачив на дні тайника папірець. На ньому розбірливим почерком, густим чорним чорнилом було написано: «Нас викрито. Варфоломій Маковій про все доповів пану Хоткевичу. Берг уже вбитий. Тепер моя черга. Діяти так, як домовилися. Іншого виходу я не бачу. Франц Береговий».

Юрко похапцем розв'язав шнурок, розгорнув сувій. На пергаменті було зображено частину підземелля. Половина цього плану вже знаходиться в лейтенанта Вершини. Якщо скласти їх докупи — то буде креслення всього підземелля. Юрко швидко почав шукати позначки, які б могли розкрити таємницю Червоної красуні, пояснити, як можна проникнути в глиб підземелля. Ніяких позначок на пергаменті не було.

Хлопець розгорнув ще одий сувій. Може, там натрапить на секрет ромбиків та кружалець, і буде нарешті змога вільно пройти в найдальші закутки підземелля, проникнути в казарму «чорних кентаврів» та скарбницю пана Хоткевича?

На квадратному пергаменті чітко викреслено план давніх каменоломень. Навпроти одного квадратика виднівся невеличкий хрестик. Ніяких інших позначок більше не було.

Юрко розчаровано зітхнув. Даремне він так сподівався, думав, що тепер зуміє дізнатися про таємницю Червоної красуні. Загадка ромбиків та кружалець і надалі лишалася нез'ясованою.

Ніби сподіваючись на якесь чудо, Юрко став знову уважно розглядати план підземелля. Можливо, він щось не помітив, не звернув уваги на якісь таємничі позначки. На плані підземелля чітко виведені квадратики, прямокутники, кільця. Від найбільшого прямокутника проходила довга вузенька лінія. Юрко прочитав: «Ход на Шляхетское болото с выходом на Гаркушин косогор». На іншому довгастому прямокутнику напис: «Подземелье под Белой башней». Далі зображено невеличкий коридор і кругле приміщення. На колі виразно виведено літери: «Мастерская для изготовления денег». Від неї тягнувся перехід, що вів до прямокутника з написом: «Сокровищница».

Погляд Юрка упав на напис: «Комната Красной красавицы». Під ним ще один напис: «Библиотека». Від кімнати Червоної красуні було прокреслено хід до квадратного приміщення і з нього — в Зоряну кімнату. На плані значилися кам'яні зали: «Оргия», «Джерельная», «Каменный грот». Ще один хід з кімнати Червоної красуні вів до палацу і повертав до гроту Привидів. Перед Юрком постало велике, розгалужене підземелля. Правду казав лейтенант. Вершина, що власники палацу вже в давні часи влаштовували в колишніх виробках свої схованки. На кожному, квадратику, колі, прямокутнику викреслено позначки — трикутники, кружальця, ромбики.

Юрко уважно оглянув потемнілий від часу пергамент. Ніде не було вказівок, як проникнути в підземелля. Поки що відома лише таємниця трикутних блискіток. І тепер треба розгадати секрет кружалець та ромбиків.

Юрко згорнув пергаменти і сховав їх за картину, на якій було зображено берег моря і невеличкий парусник. Хай полежать там, поки він не передасть їх Вершині. І все ж план підземелля дещо прояснив. Тепер уже точно відомо, де знаходиться вхід до підземелля на Гаркушиному косогорі. Його замаскували давні майстри-будівельники в Холодній печері. Кам'яний перехід з Гаркушиного косогору веде до зали «Оргія», а вона поруч з кімнатою Червоної красуні. Вхід, так позначено на пергаменті, відкривається трикутними блискітками. І тут йому в голову прийшла несподівана думка: «Треба, мабуть, попросити лейтенанта Вершину, щоб він і Лесі дозволив поглянути на Холодну печеру та на таємниче, загадкове підземелля. От здивується Леся, як побуває в давньому кам'яному лабіринті».

Уранці, як тільки вигнали корів на пасовисько, до Берегових зайшов Іван Гончар, одягнений в залатаний на рукавах піджак та широкі полотняні штани, пофарбовані густим відваром бузини. На ногах драні кирзові чоботи з вишмульганими, аж білими, халявами.

Зустрівшись поглядом з Юрком, Іван підморгнув йому, мовляв, зайшов у дуже важливій справі. Юрко показав Іванові очима — вийдемо на ґанок, але той, ніби не помітив його наміру, сів на лаві й сказав занепокоєно:

— Хочу розпитати тебе, Юрку, як можна взяти перепустку в Київ. Дожився до ручки. Останні штани доношую і ті полотняні, в бузині фарбовані. Як вийду на город — всі горобці лякаються. І матері нема в що одягтися. Надя теж обносилася. — Іван пильно глянув на Юркову матір. — Думаємо з Надею побратися і хоч невеличке весілля влаштувати. А на весілля, як відомо, треба б прикупити новеньке вбрання.

Марія Федорівна готувалася до сніданку, розставляла на столі тарілки, кинула осудливий погляд на парубка:

— Знайшов ти, Іване, час для одруження. Невже не можна зачекати? І тобі зайвий клопіт, і дівчині можеш світ зав'язати.

— Чого ж я маю чекати? — стенув широкими плечима Іван.

— Поки війна закінчиться, — порадила Марія Федорівна.

— Довго доведеться чекати, — скептично зауважив Іван. — Уже більше року триває, а кінця їй не видно.

— Ні, Іване, не час зараз одружуватися, — повторила Марія Федорівна.

— Саме час, тітко Маріє, — впевнено відповів Іван. — Удвох легше будь-яку біду пережити.

— Добре, як удвох, — з болем у голосі мовила Марія Федорівна, — а як Надя одна залишиться? Та ще й з малою дитиною? Ти про це подумав?

— Подумав, Маріє Федорівно, — чемно озвався Іван, — і прийшов до висновку, що треба нам хутчій одружуватися, бо відклад не йде в лад.

— Чого це так?

— Самі поміркуйте, — вів далі Іван, — от я живу на білому світі, маю, вважай, вісімнадцять років. І що буде, як мене пристрелить якийсь поліцай або фашист? Може таке трапитися? — Він помовчав і сам собі відповів: — Може. Тут уже сумніватися не доводиться. Кожен поліцай має право без суду та слідства, просто так, за своїм власним розсудом та бажанням застрелити будь-кого з нашого села.

— Ти Наді про одруження говорив? — запитала мати. — Чи сам усе вирішив?