Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » 3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк

Читати книгу - "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"

126
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 43 44 45 ... 47
Перейти на сторінку:
Це може привести до цікавих ситуацій: коли б ви якнайлегше торкнулися когось, та людина хутко зникла б зі швидкістю тисяча кілометрів на годину, поки не відскочила б від протилежної стіни через частку мілісекунди. А хороша новина в тому, що фатальні аварії на дорозі стали б майже неможливими — автомобілі й пасажири могли б зіштовхуватися без жодної шкоди на будь-якій швидкості.

(А ви думали, що теперішнє життя вже й без того надто хаотичне?)

«Невагомість», що її ми тепер сприймаємо в космічних місіях за належне, — і якою в ХХІ столітті насолоджуватимуться мільйони туристів, — здалася б магією для батьків наших батьків. Але усунення — або принаймні зменшення — інерції — це зовсім інша річ, яка може виявитися абсолютно неможливою[2]. Але це приємна думка, бо такий здобуток міг би забезпечити еквівалент «телепортації» — можна було б переміститися будь-куди (принаймні на Землі) майже миттєво. Відверто кажучи, не знаю, як «Зоряне місто» обійшлося б без цього…

Одне з припущень, яке я зробив у цьому романі — це те, що Айнштайн має рацію і що жоден сигнал — або предмет — не може перевищити швидкості світла. Нещодавно з’явилася низка насичених математикою робіт, у яких припускають, що галактичні мандрів­ники автостопом, можливо, не мусять потерпати від цієї надокучливої обмеженості, як уже давно і безумовно вважають незліченні автори наукової фантастики.

Загалом, я сподіваюся, що вони праві — але тут, здається, є одна фундаментальна перепона. Якщо рухатися швидше за світло можливо, то де всі ті мандрівники автостопом… або принаймні забезпеченіші туристи?

Один варіант відповіді — жоден розважливий іншо­планетник ніколи не будуватиме міжзоряних транс­портних засобів з точнісінько тієї ж причини, з якої ми ніколи не дійшли до створення літаків, що працюють на вугіллі: існують набагато кращі способи зробити те саме.

На диво мала кількість «бітів», потрібна для означення людини або збереження всієї інформації, яку вона може зібрати за життя, обговорюється в книжці «Машинний розум, ціна міжзоряних перельотів і парадокс Фермі» Луїса К. Шеффера («Квартальний журнал Королівського астрономічного товариства», т. 35, № 2, червень 1994 року, с. 157—175). Ця стаття (безперечно, потребує найбільших розумових зусиль з тих, які цей поважний журнал опублікував за весь час існування!) дає таку оцінку: загальний розумовий стан 100-річної людини з бездоганною пам’яттю може бути представлений 10 в 15 степені бітами (це один петабіт). Навіть сьогоднішні оптичні кабелі передадуть стільки інформації за лічені хвилини.

Отже, моє припущення, що транспортер матерії зі «Стар Трека» не буде доступний і в 3001 році, може виявитися сміховинно недалекоглядним через якесь століття від сьогодні[3], а теперішня відсутність міжзоряних туристів пояснюватиметься лиш тим, що на Землі ще не встановлено обладнання для приймання сигналу. Можливо, воно вже в дорозі на борту повільного кораблика…

Розділ 15. «Фалкон»

Мені особливо приємно вшанувати так екіпаж «Аполлона-15». Після повернення з Місяця вони прислали мені чудову рельєфну карту місця посадки свого «Фалкона», тепер це гордість мого кабінету. На ній показані маршрути, якими рухався місячний всюдихід під час трьох подорожей, один з яких обминув кратер Земне Світло. На карті написано: «Артурові Кларку від екіпажу «Аполлона-15» з великою подякою за ваші картини космосу. Дейв Скотт, Ел Ворден, Джим Ірвін». У відповідь я тепер присвячую свій роман «Земне Світло» (у ньому, написаному 1953 року, дія відбувалася на території, якою 1971 року проїхав всюдихід): «Дейвові Скотту й Джимові Ірвіну, першим людям, що ступили на цю землю, а також Елові Вордену, що наглядав за ними з орбіти».

Після коментаря посадки «Аполлона-15» у студії каналу Сі-Бі-Ес із Волтером Кронкайтом і Воллі Ширрою я полетів до Центру керування польотами, щоб звідти стежити за їхнім поверненням і приводненням. Я сидів коло маленької доньки Ела Вордена, коли вона перша помітила, що один із трьох парашутів капсули не розкрився. То була напружена мить, але, на щастя, решти двох вистачило.

Розділ 16. Астероїд 7794

У розділі 18 першої книжки — «2001: Космічна одіссея» — описано влучання того зонда в астероїд. Саме такий експеримент наразі запланований для прийдешньої місії «Клементина-2».

Я трохи соромлюся, коли бачу, що в «Першій одіссеї» відкриття астероїда 7794 приписане Місячній обсерваторії — в 1997 році! Що вдієш, я пересуну його на 2017 рік — якраз до мого сотого дня народження.

Усього через кілька годин після того, як написав рядки вище, я з радістю дізнався, що астероїд 4923 (1981 EO27), який відкрив Ш. Д. Бас у Сайдінг-Спрінг, Австралія, 2 березня 1981 року, був названий «Кларк», частково на честь проєкту «Космічна варта» (див. «Зустріч із Рамою» і «Молот Бога»). Мене зі щирими вибаченнями проінформували, що через прикрий недогляд астероїд номер 2001 не був доступний, бо його вже присвятили комусь на ім’я А. Айнштайн. Відмовки, відмовки.

І я був дуже втішений дізнатися, що астероїд 5020, відкритий того ж дня, що й 4923, був названий «Азімов» — але й засмучений через те, що мій давній друг так про це й не дізнається.

Розділ 17. Ганімед

Як пояснено нижче в «Прощанні» і в «Примітках авто­ра» до книжок «2010: Друга одіссея» і «2061: Третя одіссея», я сподівався, що «Галілео», амбітна місія до Юпітера і його супутників, на цю пору вже дасть нам набагато детальнішу інформацію, а також захоп­ливі знімки цих дивних світів зблизька.

Отож після багатьох затримок «Галілео» досягнув першої мети — самого Юпітера — і чудово впорався. Але, на жаль, є одна проблема: з якоїсь причини голов­на антена так і не розгорнулася. Це значить, що знімки доводиться надсилати через антену з малим підсилюванням з дратівливо низькою швидкістю. Хоч для компенсації цього бортовому комп’ютерові влаштували дивовижне перепрограмування, нам все одно замість хвилин потрібні години на пересилання.

Тож доводиться терпіти — і я опинився в нестерпному становищі, коли досліджував Ганімед у художньому творі саме перед тим, як «Галілео» почав робити це в реальності, 27 липня 1996 року.

11 липня 1996 року, всього за два дні до закінчення цієї книжки, я завантажив перші зображення з серверів Лабораторії реактивного руху; на щастя, ніщо — поки що! — не суперечить моїм описам. Але якщо поточні пейзажі вкритих кратерами крижаних полів раптом зміняться на пальми й тропічні пляжі — або, ще гірше, на транспаранти «ЯНКІ, ЛЕТІТЬ ДОДОМУ», — отоді я потраплю в справжню халепу.

Я з особливим нетерпінням чекаю на наближені знімки «Ганімед-сіті» (розділ 17). Це дивовижне утворення саме таке, яким я його описав — хоч я й вагався, чи робити це, бо боявся, що моє «відкриття» може потрапити на першу сторінку в такому абсурдному виданні, як «Нейшнл пріварікейтер». Мої очі бачать у ньому щось набагато штучніше за сумнівно відоме «Обличчя на Марсі» і його околиці. Нехай вулиці там по десять кілометрів завширшки — то й що? Може, ганімедяни були ВЕЛИКІ…

Це місто можна знайти на знімках «Вояджера» 20637.02 і 20637.29 в архівах НАСА, або, що зручніше, на рис. 23.8 монументальної книги Джона Г. Роджерса «Велетенський Юпітер» (видавництво «Кембрідж юніверсіті пресс», 1995 рік).

Розділ 19. Божевілля людства

Візуальні докази, що підтримують різкі твердження Хана про те, що більшість людства принаймні частково психічно нездорова, можна побачити в 22 серії («Зустріч з Марією») моєї телепередачі «Таємничий Всесвіт з Артуром Кларком». І візьміть до уваги, що християни представляють лише невелику підмножину нашого виду: набагато численніші віряни за тих, що обожнюють Діву Марію, віддавали не меншу шану таким абсолютно несумісним божествам, як

1 ... 43 44 45 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "3001: Остання одіссея, Артур Чарльз Кларк"