Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

— А я ж казав, що із сестричкою все добре, — несподівано голос Вадима перебив пояснювальну промову Бориса. — А ти паніку підняв. Що з Шуркою може трапиться? — поважно спершись на одвірок, він задоволено підморгнув дівчині.

— А ти що тут робиш? — кого-кого, а брата руда відьма точно не очікувала зараз побачити.

— Хахаля свого питай, — зневажливо виплюнув Вадим, відчувши удавану сміливість. — Він мене сюди притягнув. А мені, між іншим, додому треба. До дружини, дітей.

— Закрий писок, — зі злістю рявкнув Борис, ледь стримуючи себе, щоб не розфарбувати пику цьому клоуну.

— І зізнайся Сашці, в чому нагрішив. Розкажи, як поділився таємницею про батька з моєю колишньою.

— Так, досить, — Олександра жестом руки показала зупинитися, — мені все це вже нецікаво. Хто, кому, навіщо й усе інше мене більше не хвилює.

— Але, Сашуль, послухай, — коханець спробував підійти ближче до коханої, але та різко позадкувала назад. — Це не від мене Ірина дізналася про твого батька. Це Вадим проговорився їй. Шур, будь ласка, дай шанс порозумітися.

На мить руда красуня забарилася від почутого, не знаючи, як їй правильно вчинити. Якщо це все правда, то... то все одно нічого не змінює. Серйозні стосунки - не для неї. І вкотре життя їй це довело.

Важко видихнувши, дівчина швидко проморгалася, відчуваючи, як ганебно зволожилися її очі.

— Борисе, будь ласка, — Олександра додала голосу впевненості, — поверни ключі й покинь мою квартиру.

— І ти теж, — кинула вона братові.

— Сашенько, просто вислухай...

— Борисе, — пильно глянувши в очі коханцеві, вона повільно викарбувала. — Якщо за дві хвилини ти не підеш — я викличу поліцію.