Читати книгу - "Додому"

у минулому.

— Ви повірите мені, що це не пов’язано з тим, що трапилося з хлопцями?

— Ні, — сказав Майрон.

— Отак без варіантів?

— Без варіантів.

— Гадаєте, я брешу?

— Може, й так, — сказав Майрон, — або, може, ви не знаєте.

— Що це має означати?

— Щось може ледь помітно тріпотіти. Щось невловимо струменить майже біля поверхні. Та ви не завжди можете це вловити, особливо коли перебуваєте надто близько. Вам відомо про ефект метелика — ідею, що помах крил метелика може здатися незначним…

— Але здатен змінити все, — закінчила замість нього Ненсі. — Я знаю. Це все дурниці. Та все ж…

Вона замовкла, почувши незграбні кроки. Вони обоє повернулися до сходів. Там, зупинившись на третій сходинці знизу, стояв Патрік Мур. Або можливо-Патрік Мур. Так чи не так, це був хлопець, якого Гладкий Ґанді вдарив ножем у тунелі.

Майрон нишком натиснув на кнопку на мобільному телефоні.

Якусь мить ніхто не говорив. Тишу порушила Ненсі.

— Все гаразд, Патріку? Може, тобі щось принести?

Патрік не зводив очей з Майрона.

— Привіт, Патріку, — сказав Майрон.

— Ви той чоловік, який урятував мене, — сказав він.

— Так, мабуть, це я.

— Франческа сказала, що ви тут, — він нервово ковтнув, — Той товстун… Він намагався вбити мене.

Майрон глянув на Ненсі.

— Все гаразд, — сказала вона м’яким голосом схвильованої матері, який ні з чим не переплутаєш. — Тепер ти вдома. В безпеці.

Патрік досі дивився на Майрона.

— Чому? — запитав він. — Чому він ударив мене ножем?

Це було доволі звичне питання після жорстокого злочину. Майрон зустрічався з цим раніше — з потребою знати. Безневинне питання: «Чому я?» Жертви зґвалтування часто дивувалися, чому обрали саме їх. Так само й жертви будь-якого злочину.

— Гадаю, — сказав Майрон, — він намагався врятуватися.

— Як це?

— Він сподівався, що якщо вдарить тебе ножем, я перестану його переслідувати. Мені доведеться обирати між переслідуванням і твоїм порятунком.

— Так. Здається, в цьому є сенс, — кивнув Патрік з розумінням.

Майрон нерішуче зробив крок до хлопця.

— Патріку, — промовив він якомога спокійніше та лагідніше, — де ти був?

Патрік витріщив очі. Він подивився на маму з виразом паніки на обличчі.

Саме тоді пролунав дзвінок у двері.

— Хто б то міг… — повернулася Ненсі до дверей.

— Я відчиню, — сказав Майрон. — Зачекай секунду, Патріку. Я хочу, щоб ти з деким зустрівся.

Майрон пройшов до вхідних дверей і відчинив їх. Міккі й Ема, які в окремій машині чекали на дзвінок Майрона, зайшли без вагань. Міккі широко усміхався. Ема принесла з собою піцу. Кімната наповнилася її ароматом.

Цей план Міккі був ризикований, Майрон знав, але Ема почувалася оптимістичніше.

— Він самотній підліток, замкнений у будинку, — пояснила Ема, — більше того, піца в Лондоні — то доволі банально.

Тож, це була гра Міккі та Еми. Майрон дозволив небожу взяти все в свої руки.

Міккі рушив до сходів.

— Привіт, я Міккі. Це Ема. Ми подумали, що ти хочеш поспілкуватись абощо.

— Ем-м, — Патрік глянув на нього.

— Ти куштував піцу з куркою «Баффало»? — запитала Ема.

— Ні, — відповів Патрік непевним голосом.

— І зі шматочками бекону, — кивнула Ема.

— Серйозно?

— Я б ніколи не жартувала про бекон.

— Ого!

— Ми хотіли приберегти сирну скоринку як сюрприз, — повідомив Міккі, — однак, деякі речі занадто хороші, щоби зберігати їх у таємниці.

Патрік усміхнувся.

— Не хочу її рекламувати, — сказала Ема, відкриваючи коробку, — але це, мабуть, найкраща річ у світі.

— О, не думаю, що це гарна ідея, — втрутилася Ненсі.

Майрон став між нею та її сином.

— Ви казали, що йому треба звикати до людей його віку, — нагадав він жінці.

— Так, але в нас був довгий день…

— Мамо, — перервав її Патрік, — усе гаразд.

— Гадаю, вона може бути без глютену, — спробувала Ема. На її обличчі з’явилася найсвітліша, найдивакуватіша та наймиліша усмішка, яку Майрон коли-небудь бачив.

Патрік засміявся — по-справжньому засміявся, — і з виразу обличчя Ненсі Майрон здогадався, що вона вперше побачила сміх свого сина відтоді, як йому було шість. Ема мала рацію. Чи то піца з купою начинки, чи звичайна людська потреба у дружньому спілкуванні — найімовірніше, і те, й те — Патріку це було необхідно.

Нагорі з’явилася Франческа.

— Ми саме збиралися переглянути фільм, — сказала вона. — Можна нам щось подивитися на замовлення?

Всі погляди спрямувалися на Ненсі Мур.

— Авжеж, — вичавила із себе Ненсі Мур розгублено. — Розважайтеся.

Майрон не залишився.

Такими були чіткі вказівки, дані Міккі та Емою. Довірити це їм. Не ошиватися внизу. Не псувати атмосферу своєю дорослою присутністю. Не викликати ні в кого підозр. Якщо є запитання, поставити їх до того, як вони зайдуть. Тоді піти.

Він так і вчинив.

Коли він сів у машину, задзвонив телефон. Майрон не впізнав номер.

— Алло?

— Це Еліс Мервош, — сказала жінка без передмови, — знайома П.Т.

— Судово-медичний експерт?

— Судовий антрополог, який спеціалізується на судово-медичній реконструкції обличчя, так, — її тон був настільки нейтральним, наскільки це можливо без електронних перешкод. — Ви хотіли дізнатися, чи Патрік Мур, який з’явився сьогодні на «Сі-Ен-Ен», — це той самий Патрік Мур, який зник десять років тому. Правильно?

— Так.

— Я щойно одержала відео сьогоднішнього інтерв’ю. Тоді я пошукала в Інтернеті інформацію про викрадення, щоб мати фотографії шестирічного Патріка. Врешті-решт, я знайшла світлини з віковими змінами Патріка, виконані цим агентством. Де ви?

— Зараз?

— Так.

— Алпайн, Нью-Джерсі.

— Ви знаєте, де розташований наш офіс у Мангеттені? — запитала вона.

— Так.

— Дорога забере приблизно годину. До цього часу я матиму результати.

Еліс Мервош вимкнулася, не дочекавшись його відповіді. Майрон глянув на годинник. Восьма тридцять вечора. Якщо доктор Мервош не проти працювати допізна, то Майрон теж. Він знав, що головна лабораторія ФБР розташована у Вірджинії, але підозрював, що така робота потребує комп’ютерів і, мабуть, програмного забезпечення. В Мангеттені, головний офіс ФБР розмістився на двадцять третьому поверсі приміщення на Федерал-Плаза, 26.

Майрон знайшов місце для парковки на Рід-стрит, а тоді попрямував на північ до штабу ФБР. Проминувши Дуейн-стрит, він згадав один кумедний фактик. Аптеки Дуейн-Рід, які переважали в Нью-Йорку, дістали назву через те, що перший склад був між Дуейн і Рід-стрит.

Час від часу в голову заходять дивні думки.

Еліс Мервош привітала його міцним рукостисканням.

— Давайте ми одразу з цим розберемося? — сказала вона.

— Розберемося з чим?

— Моїм фанатизмом. Мені дуже, дуже, дуже сподобався документальний фільм про вашу травму. Дуже.

— Е-е… дякую.

— Серйозно, дістатися так високо, так близько до вершини, і враз бути знищеним отак, залишитися ні з чим…

Її голос затих.

— Однак, я тут, — розвів Майрон руки, усміхнувшись.

— Але чи справді