Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Але він зараз у дорогому діловому костюмі, поруч із ним такі самі люди. Ніщо на обличчі Даміра не видає того, що ми знайомі. Тільки в очах з'являється тривога, побачивши мене заплаканою. Тому кинутися йому на груди і розплакатися - абсолютно неприпустимо.

— Вибачте, — знаходжу нарешті сили видавити з себе хоча б щось й відірвати погляд від Даміра. Я біжу звідти так швидко, наскільки це можливо. Мені чомусь соромно перед чоловіком. А ще дуже хочеться, щоб він наздогнав мене, обійняв і заспокоїв.