Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Жаль, що я не знав цього раніше. Я думав, вся річ у мені, що я заважаю дядькові.
– Ні, Тео. Віктор любив тебе. Він просто хотів забутися, не думати про свою втрату, а ти…
– Я нагадував про неї?
– Саме так, – Прохоренко відставляє чашку і піднімається, міцно тисне руку. – Твій дядько припустився помилки. Він відштовхнув того, хто потребував його близькості, і чиєї близькості потребував він сам. Люди постійно так роблять.
Зам поправляє комірець і йде до дверей:
– Побачимося завтра. Буде важкий день.
Зачиняє двері, а я стою приголомшений думками про минуле.
Перед очима лунають усі обіцянки, які чув від дядька. Він запрошував мене на прогулянки та в кіно, обіцяв звозити до тиру та на рибалку. Але в останній момент все скасовував. Натомість дядько надсилав подарунки, наймав репетиторів, відправляв мене до пансіонатів. Він просто фізично не міг знаходитися поруч зі мною.
Як восьмирічний хлопчик, який втратив сім'ю, я все ще злий на нього. Але як людина із розбитим серцем я можу його зрозуміти.
Сьогодні вранці я теж не міг дивитись на рожеве янголя – доньку коханої дівчини від іншого чоловіка.
Там, у темному переході, Макс чекав сигналу, аби урятувати кохану. А я чекав на те, що Аліна відповість на мій поцілунок.
Ми багато часу проводили разом, вона розповідала мені про все. Я був певен, що подобаюсь їй. Але, схоже, інколи дівчата мають секрети, в яких не зізнаються навіть собі.
Для Аліни таким секретом був Макс. А я виявився зручною сходинкою до їхнього роману.
– Я вибачаю тебі, дядьку. І дякую за урок, – шепочу пересохлими губами.
Виходжу із кабінету. Хочу побачити своє кошеня, воно поранило лапку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Випадкова наречена, Поліна Креп», після закриття браузера.