Читати книгу - "Всупереч здоровому глузду, Єфремова Анастасія"

Глава 25

*Ранок

***Олексій***

- Ліз, ти подумала над тим, що я вчора пропонував? – запитую у дівчини й бачу як відразу спалахує рум’янець на її обличчі.

- Думала, поки що ні

- Ти через щось конкретне переймаєшся?

- Так, Льош, ти мені дуже подобаєшся, але я боюсь починати більш інтимні стосунки.

- Я тебе змушувати не планую, але провести час разом я б хотів

- Без сексу?

- Якщо ти сама його не забажаєш.

- Подивимось.

***Маша***

*Звук повідомлення

«Зустрічаємося сьогодні о п'ятій вечора, де й домовлялися. Без запізнень.»

- Бачиш малюк, твій татко нам написав, може ще щось вийде? На Льошу більше сподівань нема, а от на твого батька ще присутні.

Погладжую живіт і не можу навіть придумати причину, чому він вирішив зустрітися ввечері.

Може одягнутись у ту червону сукню, що він мені дарував? Хоча… живіт уже трохи видно і це буде вульгарно. А вульгарною я йому подобалася до того, як ми завели дитину.

Гаразд, інших варіантів не буде - джинси та сорочка.

- Як же ти мені дорогий, малюку. Ніколи б не подумаю, що так натуплю, але не шкодую про тебе.

Щодня промотуючи в голові минулі пару місяців і репрезентуючи майбутні зміни, мені становиться ніяково.

Вночі мені часом сниться майбутнє, від чого я просинаюсь в поті.

Моє життя було чудове до того моменту, поки я не зв'язалася з майбутнім батьком. Так, я тішилась надією, що він втече від дружини й ми будемо разом. Але те, що він не кидає її, бездітну дурепу, яка живе своїм чоловіком і намаганнями виносити хоча б щось, це мене дивує. У нього прямо зараз в мені росте немовля… Мій власний чоловік знайшов собі коханку... Та я навіть не могла собі таке нафантазувати. Може я просто не змогла його розгледіти?

Єдине, що мені залишилося, це збити якнайбільше грошей і поїхати.

Мама мене навряд чи зрозуміє, як би вона мене не любила та діватись їй нікуди, все одно поїде зі мною та Сонею. Соня, дитина для якої бабуся більше мама, ніж я. Як я не намагалась себе запевнити в коханні до доньки, та варто прийняти поразку.

Мама. Для неї Льоша ніколи не був найкращим зятем, але його вона, по-своєму, поважає.

Як й було обумовлено, я приїхала до ресторану о п'ятій вечора й з жахом помітила його в компанії з дружиною. Мене не так вразило наявність її, як присутність коляски. Я сиджу в машині та як якась ворюжка споглядаю на всю сімейну ідилію. Гидко.

Ось же тварюка, він таки дав добро на прийомну дитину і це в той момент, коли в мені живе й розвивається його кровна.

Хвилин десять я спостерігаю за ними з машини й тільки помітивши мене, він почав вантажити свою дружину-корову в машину.

Як мило, яку виставу він розіграв для мене. Як гарно зумів позначити свої пріоритети та вказати на моє місце.

Через п'ять хвилин машина дружини нарешті рушила з місця, що дало мені можливість залишити свою і все ж таки піти на зустріч.

- Привіт, як твої справи? – з натягнутою посмішкою запитую у нього.

- Маша, я думаю ти й так все побачила – доволі різко відповідає він

- Ми зайдемо в середину, чи на вулиці будем стирчати?

- Ні, ми туди йти не будем. Я там з сім’єю обідав.

- А моя дитина для тебе чужа?

- Коли ти народиш, ми зробимо тест і якщо вона дійсно виявиться моєю, я буду її забезпечувати чи заберу на виховання, ти все одно нічого путнього дати їй не зможеш. І це буде добре, якщо народиться хлопчик.

Забрати в мене дитину? Нізащо! Але тему бесіди все ж таки треба змінювати. Гроші заплатить і шукай вітра в полі.

- Вистава видалась ну дуже цікавою. Давно дитину взяли?

- Два тижні тому. Але ми його не взяли, то наша.

- Не роби з мене дурепу, твоя дружина не була вагітна – з посмішкою відповідаю

- Маш, неможливо зробити з людини те, над чим і так природа попрацювала. Дитину виносила сурогатна мати.

- То я для тебе теж сурогатна?

- Ні, ти реп'ях. Маша, я дам тобі спочатку сто тисяч і потім виплачуватиму аліменти щомісяця до певного віку.

– Скільки? Що мені зробити з цими крихтами? Мені потрібно більше. Мінімум чотириста та фіксована виплата щомісяця.

- Ти стільки не варта.

- Та ти більше грошей витратив на сурогатну матір.

- Так, більше.

- Ти виродок. А коли ти зі мною спав, тобі ж не було гидко.

- Ні, але твій шантаж все зіпсував. Я ніколи не казав, що піду від дружини.

- Триста тисяч.

- Двісті, більше не дам.

- Чекаю на них завтра.

- Протягом місяця і це не підлягає сперечанню. Якраз й мій адвокат встигне скласти договір.

– Що? Ти мені не віриш?

- Я що, схожий на твого чоловіка?

- Він теж не промах.

- Як шкода твою нахабну дупу, хоча брешу.

- А мені трохи твою дружину, адже ти їй будеш й далі зраджувати ...

- Зате таких подруг, як ти, у неї більше не буде.

- Їх то може і не буде, а чоловік так й залишиться паскудою.

***Олексій***

- Слухаю, Ром

-  Вона зустрічається з Вадимом, чоловіком Альбіни. Пам’ятаєш ми в баню разом ходили на новий рік?

- Ром мені потрібний його номер. Можеш дізнатися?

- Лех, вирішив образливе повідомлення накрапати? - зі сміхом запитує друг.

- Так, подякувати за байстрюка і відправити сумний смайлик.

- Зараз знайду, ти тільки не сумуй. – саркастично відповідає мені Ромко.

Вадим. Вадим, Вадим. Нам терміново треба поговорити.

Як же ти здивував мене, Вадиме. Я міг чекати всього від Маші, але чоловік найліпшої подруги, вона перевершила всі мої сподівання. Аплодую стоячи! Якщо я не помиляюся, вони товаришують із 5 класу. Хм… яка всрата краса.

Особливо смішно згадувати тепер їх відносини, адже моя дружина завжди заспокоювала Альбінку: «Чоловік тобі не зраджує. У вас скоро буде купа карапузів. Йому ніхто крім тебе не потрібен.» Яка ж наволоч, гидота й лицемірство.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍