Читати книгу - "Ненависть при світлі , Роза Фаєр"

Залишаючи його ще більше спантеличеним. А ось і сукня,яку можна вдягти. Нахиляюся до неї і різко опиняюся в Артура на руках.

Він несе мене на диван і кидає на нього. Тоді відкидає мою сукню в сторону і притягує до себе за ноги розставивши їх.

В його очах зараз такий вогонь,що здається більше мені опиратися не варто. Одним словом,я підкорююся.

Сама вина,бо грала з вогнем. Але погодьтеся, що так набагато цікавіше.

Артур бере однією рукою мене за голову і притягує, щоб впитися поцілунком. Вже не має ні ніжності,ні обережності.

Оскільки,наші язики сплітаються в дикому танці, намагаючись довести хто тут господар. Тим часом,одна рука Артура розстібає мій бюстгальтер,а інша починає пестити груди.

Потім його руки переміщуються вниз і він просто рве на мені трусики. Це настільки збуджує,що мене всю трясе від збудження.

Між ногами вже волого і панує дика пульсація. Я так його хочу, що розрядка прийде дуже швидко.

Пальці Артура починають пестити мій клітор і я хочу вигнутися від насолоди. Та він не дає мені цього зробити,навалюючись усім тілом.

Мої ноги широко розвинуті,а руки заведені за голову. Однією рукою Артур проводить вздовж по моєму тілі і пильно дивиться в очі.

Та я вже не можу витримати цієї довгої прелюдії. Навіть готова благати, водночас проклинаючи свою слабкість перед ним.

В моїй голові зараз іде,наче боротьба. Благати чи ні. Я обираю все на розсуд Артура.

Проте, він лише знову цілує мене,а потім різко відпускає.

-Збирайся,я чекатиму тебе на дворі біля авто,-кажучи це він просто встає і йде.

А в мене враження, наче мене холодною водою облили. 

Це все настільки образливо,що хочеться кричати. Проте,я стримуюсь. Здається, що я почала цю гру,але вже точно не Артурові вести.

Тому,я мовчки одягаю іншу білизну. Точніше,одні лише трусики. Далі обтягуючу сукню, панчохи і високі підбори.

Цього разу, правда,я вже не радію тому, що в нього такий гарний смак.

Знаходжу в пакунках косметику і довго роблю собі макіяж.

Волосся залишаю таким,як є. Воно набуло доволі гарних природніх кучерів. Це рідкість. Зважаючи на те, що я майже його не вкладала.

Накидаю поверх піджак і йду до виходу. Ну Артуре,тримайся. Моя відповідь буде в рази гіршою..

Я вийшла на вулицю і вдихнула свіже гірське повітря. Чисте і прозоре. Так добре мені вже давно не було.

А головне,що спокійно на душі. Та ця ідилія тривала недовго. Оскільки,я побачила Артура,що спокійно говорив з кимось по телефону.

Він поки не звертав на мене уваги,а я ж натомість,намагалася спалити його поглядом. Даремно ми знову почали грати в цю дурну гру хто-кого.

Тому що, в нас вже був такий гіркий досвід і до чого він привів. Правильно,ні до чого хорошого.

Проте,я не з тих людей, що відступають. Як ви розумієте, життя мене нічого не вчить.

Звісно,у різних парах свій тип стосунків. Ми можемо постійно підганяти одне одного. В цьому не має нічого поганого.

Не всім же бути "солодкою парочкою",яка їсть з однієї виделки і сюсюкається. Чого чого,а в нас, мабуть,відповідне відношення просто не закладене генетично.

Якщо чесно,то я ніколи не планувала бути в сім'ї чи в парі головною. Типу,грюкнула по столі і крапка.

Я завжди хотіла, щоб моя думка враховувалася у всьому. Тоді я гарантую і врахування його думки.

Це для мене ідеальна картина. Але нам ще здається з Артуром до цього далеко. Я ще й досі,при чому,не вирішила чи ми пара взагалі.

Думаєте, що відповідне дуже весело. Начебто нам не сумно жити чи ми самі створюємо собі проблеми на голову.

Так, звісно,я лежу і думаю, щоб ще таке нам вигадати. Ні,все просто набагато складніше.

В кожного своя доля і її може нести лише той кому це належить. Для іншого це буде не під силу. Інший просто з цим не впорається.

Тому, якщо це не зробиш ти,то не зробить більше ніхто.

Але щось трохи холодно стояти і думати про великі матерії. Особливо якщо на тебе ще досі ніхто не звернув уваги.

Я почала йти в сторону автомобіля. Звук моїх підборів привабив нарешті погляд Артура. Всього лише на мить в його очах спалахнув вогонь.

Проте,на його обличчі все ще зберігався суцільний спокій. Мені завжди подобалося в ньому те, як він на мене реагує.

Так,наче готовий в будь-яку секунду накинутися. Типу,в будь-якому місці, позі і часі. Це настільки підіймає самооцінку.

Але до цього всього він вміє бути стриманим. Не знаю хто кого спокусить першим. Звісно, хотілося, щоб він здався.

Та не хочеться вдаватися до крайніх меж. Тим паче, що нам доведеться жити під одним дахом доволі тривалий час.

І цей період хочеться провести нормально,а не в утриманні.

Може це мені знак, щоб я нарешті зробила спокійно перший крок. Це ж не буде проявом слабкості. Просто доросла людина,яка знає чого хоче .

Або ж жінка знайде будь-яке виправдання для своїх вчинків. Як же ж все це важко.

Артур галантно відкрив переді мною дверцята і допоміг сісти.

Потім обійшов авто і присів поруч за кермо.

-Я подумав, що нам спочатку варто прогулятися,а тоді можна і пообідати?-на диво,це було запитання,а не ствердження.

-Я не проти такого розвитку подій. Але навіщо нам кудись їхати. Тут навколо так гарно і можна замовити їжу додому?-пропоную свій варіант.

Тому що, легше його буде спокушати вдома. Хоч на людях це зовсім інші емоції,але все ж..дозволено не все.

-Ні,я трохи іншу пропоную прогулянку,-продовжує Артур.

-Яку ж?-мені і справді цікаво.

-Дізнаєшся згодом,-починає заводити авто.

-Добре,здивуй мене,-пристебую ремінь безпеки.

Все ж я вже знаю,як може водити Артур...