Читати книгу - "Покохай мене, Стефанія Лін"

Киваю. Так простіше. Не знаю чи змогла б пережити, що нас з Марком вважають братом та сестрою, а потім десь вилізло б, що ми мали інтимний зв'язок. 

— Принесу нам напої, зачекаєш? 

І знову киваю. Брат прямує кудись, прямо у натовп, поки продовжую розглядати різдвяне дерево. Почуваюся напружено. Сукня виділяє мене серед натовпу, адже я фактично єдина у білому. А коротка довжина змушує пам'ятати про досить непристойну довжину, враховуючи деякі погляди чоловіків, котрі на шкірі відчуваю. Марка ніде не видно, Марини та Яни теж. 

— Які прекрасні гості на нашій вечірці, — голос позаду змушує повільно обернутися.

Андрій Радецький. Чоловік теж у білому, що тішить й трішки відвертає від мене увагу. Золотаві очі блищать від алкоголю, чорне волосся та засмагла шкіра підкреслюють його красу. Він сяє, як і минулого разу, чим вабить. Нагадує зірку до якої хочеш дотягнутися.

— Вітаю, — усміхаюся ввічливо. 

— Таємнича сестра Данте, але не того на якого думав, — лукаво промовляє. — Я б хотів спробу номер два втілити у життя, ти не проти? 

Не одразу розумію його завзяття. Чоловік робить крок й зупиняється неприпустимо близько. Задкую, поки не впираюся у когось. Бурмочу вибачення, подумки сварю Маріана який невчасно зник, адже тиск Андрія надто вже агресивний, як на мене. Він усміхається ще ширше, коли бачить у чиї груди вперлася. А от я завмираю відчувши на плечах дотик й вдихаючи знайому хвою.

— Обережніше, — лунає холодно позаду, — не всі полюбляють тиск, Андрію. 

Його голос вібрацією в грудній клітці віддає. Не можу повірити, що вперлася у Марка. І де носить мого новоспеченого брата? 

— Ми просто розмовляємо, вірно, крихітко? — Радецький не лякається. Він чітко і відкрито дивиться в очі Марка. Наче…дражнить того? 

От тут я дихати припиняю. Тіло Данте позаду напружується, ще й надто сильно. Тепер враження, що я сперлася на гранітний камінь. Боюся озирнутися. Боюся в очі сирени поглянути. Марк сам підійшов? Побачив мене та партнера і вирішив втрутитись? Чи…це я надто багато собі уявляю? 

Краєм ока помічаю Маріана. Він прямує до нас з двома келихами. Помітивши брата та Андрія пришвидшується. Хтось зупиняє його по дорозі. Якась дівчина приблизного його віку яскраво усміхається. Дратує вона. Він щось відказує їй ховаючи тривогу за посмішкою, йде до нас. Сподіваюся, зможе трішки згладити кути. Принаймні з усього, що зараз відбувається, можна подумати тільки одне — Марк і Андрій явно ведуть протистояння.