Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Справжню причину свого бажання відвідати Конрада фон Рітца, я тримав при собі. Бажання взяти добрий куш, солдатам зрозуміліший і додаткових пояснень не вимагає. А всякі «душі прекрасні пориви» лише збентежать.
Лис похитав головою.
— Краще не треба. У головному замку Ордену, лицарів буде більше, ніж кнехтів. А це цвіт німецької знаті. Вони народилися та виросли з мечами в руках. Не впораємося. Навіть із урахуванням раптовості.
— Не будь таким серйозним, Лисе. Все в руці божій. Може, допоможе. Так ось. У замок я відразу потрапив, а назад затримка вийшла. Кудись в інше місце мене занесло. Куди саме не питайте. Гадки не маю. Хоч і витратив трохи часу, щоб роздивитися. Гарно там. Добре. І для міста, і для фортеці, і для монастиря… Тож і затримався. Але це все дрібниці. Головне, я пройшов. Отже — можемо готуватися до штурму.
— Викликати роту?
— Думаю, так… Окрім новачків, звісно. Нехай далі навчаються. Встигнуть ще навоюватися. І про гроші не турбуйся. По золотій монеті кожному, кого візьмеш, видам одразу. І ще стільки ж тобі вручу. Сам вирішиш: кому і скільки додати. Це не рахуючи частки від здобичі взятої в замку.
Лис просвітлів обличчям і смикнувся було до виходу, але зупинився.
— Ваша світлосте, черкніть пару слів Носачу та Круглію. Чи на словах накажете щось передати? Вони ж не відчепляться... А мені нема часу вигадувати: що можна розповідати, а про що промовчати.
— Черкну. Тільки я не зрозумів, капітане?.. Ти що, сам намірився в Шварцреген скакати? У тебе гінця немає?
Фрідріх почухав бороду.
— Самому воно певніше… Жодних серйозних справ компанія давненько не вела. Потрібно за всім приглянути. Щоб потім в одному місці не чухатися. А вам тут і Лєшека вистачить. Ви не дивитеся, що шляхтич здебільшого відмовчується. Просто порозумнішав пан...
Лях насупився, навіть очима блиснув і вуса здибив, але змовчав. Чи то жарт зрозумів, чи й справді порозумнішав. Пішов, отже, на користь пану Пшеновицькому отриманий у Чистій Поляні урок. Раніше він би з ходу в бійку поліз.
— Гаразд. Може ти й маєш рацію, капітане. Ходімо листа писати. Я майже впевнений, що моєї появи ніхто в Розітені не помітив, але зі штурмом краще не зволікати. До речі, якщо в замок сам поскачеш, то відправ ще гінця до монастиря. Передати ігумену, що збираємося пошукати справедливості для брата Себастьяна. І лікар нам би не завадив… Настоятель зрозуміє.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан», після закриття браузера.