Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"

Глава 18

Богдан

До закритого заміського клубу, де проводилися бої, на таксі їхати хвилин сорок. Це якщо без заторів. По суботах траса майже завжда була порожня, тож я добрався швидко. 

На вигляд -- звичайний будинок в елітному котеджному містечку. За високим цегляним парканом і камерами відеоспостереження по периметру. А всередині — три поверхи з басейнами, саунами і головне — прихований від сторонніх очей ринг, який розташувався у підвальному поверсі, вхід куди був суворо за перепустками.

Це місце любителі ставок та яскравих видовищ уподобали кілька років тому. Тут влаштовували бої та веселилися. Здебільшого – дітки зпможних батьків, місцеві мажори, яким було нудно. Або такі, як я, — ті, кому потрібні бабки.

Яскраво світили ліхтарі, блищали боки відполірованих спортивних тачок та хромовані деталі крутих байків. У повітрі витав аромат солодкого задушливого диму.

Зібрався чималий натовп. Вони називали себе любителями ММА. Їхня пристрасть до гострих відчуттів і ставок робила їх залежними від викиду адреналіну. Я ж вважав їх ідіотами. Впевнений, задоволення від життя можна отримувати і в інший, менш кривавий спосіб. Різниця між нами була в меті, що привела сюди — вони прийшли витратити бабки, а я — заробити. 

Я помітив Шульца і підійшов привітатися. 

– Твій бій – останній. Суперник – Ломака, – сказав Шульц.

Я скривився. Бути останнім мені не подобалося. Доведеться простирчати тут пару годин. Та й Ломака бісив. Вічно незадоволений, із зарозумілою пикою.

– Чому він? Я ж його минулого разу вітправив у нокаут? – поцікавився, жестом відмовляючись від простягнутої пляшки пива.

– Реванша хоче, – усміхнувся Шульц. - Зроби його, чувак, на тобі більшість ставить. А взагалі час переходити з любителів до професійної ліги. Тоді і суперники будуть серйозніші і бабки геть інші, – продовжив Шульц. – Гратимемо по-дорослому.

- КМС отримаю і відразу перейду, - усміхнувся я, хоча, звичайно ж не збирався цього робити. Я ніколи всерйоз не займався спортом. Так, пустощі - то одна спортивна секція, то інша. А битися навчився, коли у школі ходили стінка на стінку. Молоді били, дурні. Як не покалічили один одного - не зрозуміло.

- Може, вже зараз спробуєш? Ставки інші будуть і люди інші. Обіцяю, ти бабла зрубаєш до чорта! - очі Шульца спалахнули жадібним вогнем. Бабла і він хотів зрубати. Бої між аматорами вважалися нижнім рівнем, а ось спортсмени – вже інша справа. І участь у тих боях  брали серйозні люди.

Я покачав головою. Не планував займатися цим все життя. Не хотів бути клоуном для п’яного і обкуреного натовпу. Зароблю грошенят і пішлю все під три чорти. 

Моя черга підходить не скоро. Більше години підпираю стінку, спостерігаючи, як непримітні у звичайному житті чоловіки, виходять на ринг під вигаданими іменами і озвіріло гамселять один одного. Кажуть, є серед професіоналів навіть СБУшник. Цікаво, а вчителі є? 

Я засміявся, уявивши свого голомозого фізрука в самих шортах в центрі червоного кола. От би Ольга Петрівна здивувалася, дізнавшись, чим займаються підлеглі у вільний від уроків час. Коротаючи таким чином час, я повільно обводив очима зал. Дивився на чоловіків і жінок усіх вікових категорій, які розмахували руками і викрикували заохочення для своїх улюбленців. 

Настав час перерви перед другою частиною шоу. Народ потягнувся до бару за випивкою, а на високий помост вийшли дівчата у коротеньких спідничках і почали танцювати. Чоловіки відриваються від склянок і заворожено дивляться на їхні плавні рухи. Мене не цікавлять жінки, які виставляють своє тіло напоказ. Концентруюся на майбутньому поєдинку. Треба розмазати Ломаку по підлозі, щоб назавжди стерти з його зарозумілої пики посмішку.

Моя черга. Переступаю через канати і обводжу поглядом зал. Зараз народу побільшало, і я ловлю на собі зацікавлені погляди. 

Стаю в середину кола, роздягнений до пояса, в одних шортах. Поки чекаю суперника, витягаю одну руку перед собою, розминаючи її, потім міняю руки. Після -- балансую на шкарпетках, розігріваючи м'язи. У моєму тілі зараз стільки адреналіну, що мене підкидає на місці.

На ринг виходить ще один напіводягнений хлопець і насмішкувато говорить:

– Ну що, ти готовий? Хочу закінчити бій до того, як моя ципочка занудьгує. Ти не бійся. Битиму акуратно, аби не пошкодити твоє гарненьке личко.

— Давай уже бийся, — вигукнув я, — теліпаєш язиком, як баба.

Я роблю кілька кроків назустріч противнику і наношу перший удар. Кілька секунд ми обмінюємося тичками, наче перевіряючи нашу готовність до більш рішучих дій, продумуємо тактику бою. У мене немає тренера. Всі мої знання базуються на перегляді кількох десятків боїв на Ютубі і практичних занять у вуличних бійках. Ломака — гідний супротивник. В нього є техніка і стиль. Щоб не потрапити у пастку, мені потрібно бути сконцентрованим і обережним. 

На високому помості, на якому під час переви танцюють дівчата, починається якийсь рух. Це VIP-місця для наближених. Організатори зазвичай проводять туди своїх дівчат або дуже поважних глядачів. Подейкують, що звідти дивляться рекрутери, які відбирають бійців для елітних клубів. Я не дивлюся в той бік, хоча ворушіння на помості добряче відволікає. Я не збираюся влаштовувати видовище для багатих череватьків, вражаючи їх хіл кіком чи бекфістом. Я хочу закінчити бій з мінімальними ушкодженнями, забрати свій виграш і розпрощатися з цим місцем назавжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍