Читати книгу - "Тілоохоронець Горгони, Олена Домова"

Такого вона не очікувала. Злість змішалася з розгубленістю, всі емоції яскраво відбилися на обличчі, від чого сміх лише посилився. Відсміявшись, пан Кирієнко поглянув на брюнетку й повинився:

- Пробач, не стримався. Тобі ж правда не боляче?

- Чому ти сміявся наді мною? - Юля й не думала вибачати нахабу.

- Я не над тобою сміявся, над ситуацією. Ти така... чарівна. Мить тому пливла по кімнаті з виглядом королеви, наче щодня посеред ночі наводиш лад у цій квартирі. Аж раптом як загриміла...

Жінка спантеличено дивилася на нахабу, який ледь стримував сміх й при тому начебто намагався зробити комплімент. Чи не намагався?

- Ти знущаєшся?

- Ні, я божеволію від захвату, коли бачу тебе з нового боку. Й закохуюся з кожною миттю все більше.

Вони посиділи на підлозі десь хвилину. Але коли Макс спробував наблизитися, Юля сіпнулася вбік. Раптом вона усвідомила, що якщо чоловік наблизиться до неї, торкнеться, то вона не зможе встояти перед спокусою увіп'ястися в нього поцілунком.

- Я налякав тебе? - здивувався він.

- Все добре. Я піду додому, - пробурмотіла Юля.

- Але вже пізно. Може залишишся?...

Макс не встиг промовити підготовленні аргументи про окрему спальню, як жінка схопилася на ноги й зупинила його жестом. В її очах читався острах.

- Не бійся мене, - він проковтнув та пильно вдивлявся в її обличчя знизу вгору. - Благаю, Юлю, тільки не бійся мене. Я ніколи не зроблю нічого всупереч твоїм бажанням.

- Я знаю, - пролунала ледь чутна відповідь, а потім трохи голосніше та сміливіше: - Я не боюся тебе.

- Тоді що? - з натиском спитав Максим, розгубленість переростала в роздратування.

- Мені. Час. Додому.

Він встав та похмуро поглянув на неї згори.

- Я не відпущу тебе в ніч саму. Поїду з тобою.

- Максиме, це не має сенсу...

- Саме це я і намагаюся тобі пояснити. Там, - він вказав на вихід з кімнати, - спальня. Вона замикається на ключ. Ми зараз ляжемо спати кожен на своєму місці, а коли прокинемося, я відвезу тебе додому. Все.

- Як скажеш, - ця відповідь здивувала обох учасників розмови, але ніхто з них не виказав здивування.

Юля рішуче вийшла з кімнати й стрімко рушила в бік виходу. Макс майже рвонув за нею, але виявилося, що вона пішла до туалету. Перед тим, як вийти з крихітної кімнати, жінка сховала обличчя в долонях і раптом стала трястися від німого реготу: "Божечко, що я роблю?"

Намагаючись не дивитися в бік вітальні, вона пірнула в наступні двері, за яким була ванна. Умилася, ретельно знімаючи залишки туші. Й зрештою шмигнула в останні двері - до спальні господаря квартири.

Світло вмикати не стала, замикати двері також. Швидко роздяглася до білизни й повісила речі на спинку стільця. Залізла під ковдру й миттєво заснула.

Сон був багатий на події й нагадував пригодницький фільм, в якому Юля чомусь була чоловіком, якому в напарниці дісталася чарівна дівчина. Й закінчувалися пригоди, як завше, пристрасним поцілунком головних героїв. Тільки в цю мить вона усвідомила, що все ж таки жінка, й сильні руки стискають її в обіймах.

Пані Середа швидко відкрила очі, побоюючись, що це може бути не сон. Хтозна. Не витримали в Максима нерви, й він у такий спосіб вирішив побажати їй доброго ранку. Адже ж двері вона не замкнула. А це наче майже запрошення увійти.

Але в кімнаті не було жодних слідів чужої присутності. В голові злегка шуміло й страшенно хотілося пити. Жінка одягла сукню й визирнула з кімнати. В квартирі досі було тихо. Босі ноги навіть у цілковитій тиші не видавали жодного звуку. Опинившись на кухні, Юля роззирнулася на всі боки у пошуку води, а коли пірнула цікавим носиком до холодильнику, почула голос від дверей:

- Помпа у нижній шафці. Газованої, на жаль, нема. Чи ти надаєш перевагу розсолу?

Юля прикрила дверцята й подивилася на осяяного посмішкою чоловіка. Він стояв у домашніх штанах, склавши руки на грудях. Погляд мимоволі ковзнув по тілу й повернувся на обличчя. Брюнетка рішуче пообіцяла собі на тіло більше не дивитися. Надто вже апетитно виглядав рельєф м'язів.

- Не люблю газовану... Й від розсолу, напевне, також відмовлюся.

- От і добре. Бо його також нема.

Макс зайшов до кімнати, ретельно помив кухоль, даючи можливість вдосталь намилуватися широкою міцною спиною. А потім схилився, щоб набрати води. Юля лише мимохідь глянула на пружні сідниці й почала викликати все своє самовладання, щоб не зачервоніти як ягідка суниці. Не розуміючи, що коїться із нею, в черговий раз смикнула свідомість, приборкуючи лібідо.

Холоднокровно взяла запропоновану воду, швидко випила й простягнула кухоль гостинному господареві.

- Ще. Я випиваю не менше двох склянок вранці, а з урахуванням вчорашнього вечора й більше може влізти.

Чоловік усміхнувся, але нічого не сказав, знову схиляючись й набираючи воду. Коли спрага пані Середи була вгамована, він запропонував каву, в черговий раз схиляючись до злощасної помпи. 

"Та він знущається!"

Але кави хотілося, особливо з урахуванням того, що шум в голові не бажав проходити. Тому Юля погодилася, уважно розглядаючи власні пальці на ногах.

За кілька хвилин вони розмістилися за невеликим кухонним столом, який стояв просто біля вікна.

Гілки липи з зеленими листочками-сердечками вперто заглядати в кухню, приносячи ранкову свіжість пізньої весни. Юля деякий час пильно розглядала їх. До її вікон зелені віти не дістають, тому зелена сусідка так вражала. Здавалося, що зараз вона відпочиває десь за містом.

В той час як Юля милувалася зеленню, Макс милувався нею. Він сидів навпроти жінки, посміхаючись, наче бовдур, і, навіть якби захотів, не міг зупинитися. Сказав би йому хтось кілька місяців тому, що з ним станеться така маячня, навіть в пику не дав би клінічно хворому.

Аж ось він. Сидить і тихо радіє, що кохана жінка поруч. Радіє, незважаючи на те, що не може торкнутися її так, як хоче. Та й взагалі не може торкнутися.