Читати книгу - "Самотній татусь шукає няню, Агата Авенс"

Розділ 22 Лана

Якби я була плаксою, то я ридала б усю зворотну дорогу. Настрій Дениса боляче ранив, і найжахливіше - я ніяк не могла зрозуміти, що саме послужило причиною цього настрою, і не могла вирішити, що робити: вибачитися чи влаштувати істерику.

У підсумку я не зробила ні того, ні іншого. Денис висадив мене перед будинком, а сам поїхав на поля.

- Яка муха його вкусила? - запитав Кок, який зустрічав мене у дверях із Марком на руках.

Малюк простягнув руки до своєї няні, і любов до малюка заповнила серце.

- Навіть не знаю, - відповіла я кухареві, притискаючи крихітку до грудей.

- Не переживай, Лано, у всіх сімейних пар бувають чвари. Але я впевнений, ви двоє впораєтеся з будь-якими труднощами.

- Ні, Кок, - відповіла я із гіркотою в голосі, - боюся, у нас нічого не вийде.

- Облиш, донечко, ти ж любиш цього мерзотника, я знаю.

Не було жодного сенсу заперечувати очевидне, тому я лише кивнула головою.

- Невже це так помітно, Кок?

- Ти починаєш світитися зсередини щоразу, як цей шалапут з'являється в полі твого зору.

Так ось у чому проблема. Я щосили намагалася приховувати свої почуття, але якщо навіть старий кухар бачив усе неозброєним поглядом, то Денис, імовірно, давно помітив моє ставлення. А він попереджав, що не вірить у кохання і не потребує його.

Мабуть, змусивши його поїхати зі мною в споруджуваний притулок, я мимоволі змусила його почуватися загнаним у клітку звіром, загалом, сімейною людиною. Я надто розслабилася, звикнувши останнім часом до наших добрих взаємин, і почала приймати бажане за дійсне. Не варто забувати, що наш шлюб - лише фікція, паперове кохання.

 

Денис

Я почувався останнім покидьком. Як я міг так жорстоко образити Лану! Адже вона не зробила мені нічого поганого, а я образив її. Коли ми доїхали до будинку, я щиро хотів вибачитися, але дівчина вискочила з машини, не чекаючи моїх слів, і я, зірвавшись, немов пацан, помчав геть.

Але ж я намагався допомогти їй! Навіть послав трьох своїх хлопців, щоб допомагали будівельникам, щоб робота просувалася швидше. І, тим не менш, Лана тепер дивилася на мене як на ворога.

Ночами вона стала повертатися до мене спиною, щойно я входив до її спальні. А варто було мені доторкнутися до дружини, вона відсувалася на край ліжка, не бажаючи визнавати моє існування. Усе це мало б розлютити мене, але я лише більше й більше хотів Лану.

Зітхнувши, уражений у своїх почуттях я відклав бритву, обдав обличчя лосьйоном після гоління і вийшов з ванної, прямуючи до дитячої. Малюк завжди міг підняти мій настрій.

Хлопчина лежав у своєму ліжечку, задерши вище голови руки. Він спав, як і належить маленьким дітям у цей час доби.

У кімнаті панував симпатичний розгардіяш, а поруч із ліжечком лежала пошарпана книжка з яскравими барвистими картинками. Я нахилився і підняв з підлоги «Книгу Джунглів». Я з якимось дивним почуттям, ніби дитинство увірвалося в мою душу, відчинивши двері, перегортав сторінки, з яких на мене дивилися Балу, Багіра, Акелла, грізний Шер-Хан і крихітний Мауглі. Який все-таки Марк щасливий. Якби мені в дитинстві щовечора читали такі книжки прекрасні феї, я би неодмінно став якимось письменником, чи художником, чи вченим, в гіршому разі.

Малюк завозився і розплющив очі.

- Гей, жабенятко, ти, виявляється, не спиш, - посміхнувся я малюкові.

Крихітка простягнув ручки і посміхнувся у відповідь. Я із завмиранням серця взяв хлопчика і посадив його на підлогу, влаштувавшись поруч. Малюк, пускаючи слину, почав стукати рученям по книзі. На відкритій сторінці Мауглі розмовляв із мудрим Каа на тлі вічнозелених заростей.

- Ти хочеш, щоб я тобі почитав? - запитав я. - Гаразд, давай почитаємо.

- Ти прямо як справжній татусь. - Данило увійшов до кімнати, затуливши світло люстри. - Є якісь новини про його маму?

- Адвокат дзвонив сьогодні. Він напав на якусь ниточку. Здається, хтось в Дніпрі знає про її місцезнаходження. 

- А що, якщо її ніколи не знайдуть?

Скільки разів я ставив собі це запитання. Я знав одне. Чи знайдеться мати Марка, чи ні, але мені буде важко розлучатися з Марком.

- Вона все одно мешкає десь. Рано чи пізно ми знайдемо її.

- І все ж, що якщо ні?

- Лана каже, що коли її притулок буде добудований, то Марку буде там добре. Напевно, вона має рацію. Вона любить хлопчика, він її просто обожнює. Ми що-небудь придумаємо.

- Так, братику, влип ти, далі нікуди.

- Ти про Лану? Е, ні, братику лисе, тут ти, мабуть, помиляєшся. Їй не терпиться випурхнути з гнізда.

- Ти так думаєш?

- Абсолютно. Вона явно уникає мене, пропадає то у своєму центрі, хоча там і ступити-то ще нікуди, то вечорами безперервно базікає з Коком чи Оксаною.

- А з нею-то вона що спільного знайшла?

- Вони нескінченно обговорюють, які підгузки кращі.

Взагалі все це виводило мене з себе. Коли я дізнався від Кока про те, де пропадає його дружина, то був просто розлючений. Схоже, вона використовує будь-який привід, щоб уникнути спілкування з чоловіком. Може, вона справді вважає його непривабливим?

- Невже між вами нічого немає? - запитав Даня, здивовано піднявши брову.

- Нічого такого, про що варто було б говорити. Як твоє плече?

- Майже загоїлося, хоч завтра в ринг. - Даня покрутив рукою для наочності. - А що, тобі не терпиться мене позбутися?

- Майже вгадав. Жартую, звісно. Просто хотів дізнатися, чи братимеш ти участь у боях наступного тижня. Якщо так, то ми б приїхали за тебе повболівати.

- Ми?

- Ну так. Лана, Кок, Марк, ми всі.

Даня єхидно посміювався, дивлячись на мене.

- Гаразд, одружений, ти сиди вдома, тримайся за спідницю, а ми з приятелями вирішили сьогодні відтягнутися у місті. Кажуть, там відкрили новий заклад, справжня мексиканська текіла і найкращі дівчатка, тож шукайте нас за тижнів зо два. Будь здоровий.

Я схопився на ноги, квапливо поклав Марка в ліжечко і припустив за братом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍