Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

Книги – це добре, якщо не про індичку. Але я сильно підозрювала, що саме про неї, тому що покої жіночі, і література, мабуть, теж для дам.

Ми так добре посиділи, я знову слухала палацові байки, тепер у виконанні двох леді.

Вечеря вже закінчувалася, коли я раптом відчула, наче хтось за нами спостерігає, аж мурашки по шкірі побігли. Спочатку подумала, що це тільки мені здалося, але потім побачила, що дівчата теж злегка зіщулилися, переглянулися й опустили очі, нічого не кажучи. Я теж промовчала. Коли фрейліни пішли, я, позіхаючи, попрямувала до спальні, на ходу розстібаючи ґудзики на сукні. Покоївку не кликала. Сорочка вже лежала на ліжку, я швидко натягнула її на себе та залізла під ковдру.

Кімнату наповнювало тепле рожеве світло, нічник вимикати не стала. Чому не вимкнула – сама не знаю, начебто й не страшно, але щось тривожило.

Щоб відволіктися, почала думати про Талію, мені дуже хотілося з нею зустрітися, познайомитися. Все ж таки не кожному дано зустріти людину, так схожу на тебе, що навіть батьки не розпізнають, хто є хто.

Думаю, якби Береніка ще трохи зі мною поговорила, вона зрозуміла б, що я не Талія, але поговорити нам не вдалося. З такими думками і заснула. Прокинулася від того, що мене хтось штовхнув у плече. Я різко сіла в ліжку і озирнулася. Нікого ніде не було. Хто ж мене розбудив?

В цей момент тихенько відчинилися двері, і до кімнати навшпиньки прослизнула Кенді. Побачивши, що я не сплю, вона, вже не ховаючись, пішла до мого ліжка. Я швидко зіскочила на підлогу, тримаючи чортову сорочку обома руками і намагаючись зрозуміти, як захищатися від цієї ненормальної жінки, яка прошепотіла:

– Рада, гадино, що зайняла моє місце? Нічого, недовго тобі вже радіти! – я не встигла навіть зреагувати, як вона підняла руку і кинула в мене жменю піску. Я майже засміялася, згадавши, як пропонувала Артуру та Діну обсипати один одного піском, але не встигла.

Пісок піднявся над моєю головою і обсипався просто на мене, наче хтось його зверху через велике сито просіяв. Я застигла, з жахом дивлячись на розлючену Кенді, не маючи сил ні поворухнутися, ні закричати.

– Ти здохнеш за кілька хвилин, – так само пошепки продовжила свій монолог божевільна. – Кордевідіон одружиться зі мною, коли ти здохнеш. Тому що ніхто не дізнається, що це я зробила! – піднявши спідниці, відвідувачка розвернулася і вислизнула зі спальні.