Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

Розділ 14. Яна.

— І я сумую, Яно. Насправді. — У голосі Тітова більше не чути веселих нот. Він абсолютно серйозний, каже без жартів. Проте… Це був би не справжній Олег, якби наприкінці промови він не спромігся додати: — Дідько, а чоловіки теж, виявляється, люблять розвісити вуха.

— Невже?

— Сам здивований. Ніколи особливо не реагував на усі ці сентименти: люблю, сумую, обіймаю, цілую. Але з тобою, Яно, все інакше. Чесно. Хочеться чути подібне з твоїх вуст все частіше. І казати у відповідь….

Я знову втрачаю здатність говорити. От як він так просто може повернути, як каже саме те, що зачіпає навіть найпотаємніші куточки моєї душі? Як? Неможливо так майстерно грати. Неможливо, еге ж?

Сподіваюся, цього разу моє довірливе серце не помиляється, і наші з Олегом симпатії взаємні.

Яно, припини нагнітати. Ти вже зробила крок назустріч, пізно давати задню і знову впадати в паніку.

— Яно? — перепитує Олег.

Я так занурилася у думки, що не почула, про що він запитав.

— Вибач, я трохи замислилась.

— Цікаво, про що? — чую в його голосі легку образу. То й не дивно, адже Тітов щойно говорив про свої почуття, а я егоїстично почала думати виключно про себе.

— Тимур сьогодні знову бився, — нічого кращого, ніж розпочати розмову про сина, я не вигадую.

— З ким?

— З хлопчиком з футбольної команди. Штовхнув його за те, що той порівняв біг Тіма з дівчачим.

— Ну, я б теж не церемонився, якби почув таке. Особливо у сім років.

— Оле-е-е-гу! — від несподіванки я починаю навіть вказівним пальцем трясти в повітрі. Ніби-то Олег може мене бачити. — Не смій Тимурові казати про таке, не все вирішується кулаками та силою.

— Яна, не варто забувати, що Тім — хлопець, — Олег спокійно аргументує власну думку. — Він повинен вміти постояти за себе.

— Ти маєш рацію, але… — На будь-які гострі ситуації я дивлюся лише з жіночого боку, тож мені досить складно поставити себе на місце хлопчика чи чоловіка. — Я проти будь-якого насильства. Спочатку має бути слово.

 

— Коли повернуся, обов’язково побалакаю з ним про це.

Всередині мене розквітає справжній весняний букет з тепла та щастя. Димки про те, що я більше не одна, що тепер ми разом з Олегом, спільними зусиллями намагаємось виховувати сина, зігріває мені душу.

Тимур відтепер має двох люблячих батьків. Не бабусь та дідусів, які одного з них замінюють, в справжніх маму й тато. Як у більшості.

— Добре.

У телефонній розмові несподівано з’являється якась пауза. І чого це раптом ми стали такими обережними?  

— Блін, Яно, я так хочу до тебе. Аж свербить. Я, як хлопчисько, кожну вільну хвилину думаю про тебе. Прямо зараз схопив би тебе в обійми та повалив на ліжко, цілу ніч кохався б с тобою, пестив тебе. Як учора.

— А ти, виявляється, ще той романтик, Олеже, — з мого обличчя вже годину не сходить грайлива посмішка. — Справжній владний тиран.

— І владний, і спортивний, і красивий.

«І від сором’язливості не помреш» — додає жартома мозок.

— А ще я твій, — додає наостанок Олег.

— Мій? Впевнений? Тобто ти мені хочеш сказати, що там у столиці на тебе не чекає якась стара подруга, яка б залюбки склала тобі компанію на вечір? — Гадки не маю, навіщо лізу у таку площину. Сама від того почуваюся гидко.

Але.. Все одно схвильовано чекаю, як відповість Олег.

— Подруга може і є, навіть не одна, — він навмисно мене провокує. Навмисно розпалює мої ревнощі до справжнього багаття. От гад такий! — Тільки вони мені ні до чого, коли я маю таку дружину. Ще й таку гарну та чарівну.

Знову завмираю мов полохливе зайченя. Вуха розвісила та зачаровано слухаю Олега. Він у черговий раз вдало викрутився з моєї провокації.

Чую, як починає на фоні шуміти вода. Схоже, він збирається митися.

— Ян? — його голос раптом стає доволі низьким та розважливим. — У що ти зараз вдягнена?

Моє тіло спалахує мов сірник. Щоки червоні, шия вкрита потом. На мені з одягу лише шовковий коротенький халат та спідня білизна тілесного кольору. Я збиралася просто полежати у ванній, а не готувалася до того, щоб описувати чоловікові своє не зовсім спокусливе вбрання.

— Сміливіше, люба. Розкажи що на тобі вдягнуто. Я закрию зараз очі та уявлю, що ти поруч.

— Мм… — шепочу у відповідь. — На мені х-халат зелений.

— Ти збиралася в ньому спати?

У динаміку мобільного лунає шурхіт одягу. Схоже Олег позбавляється одягу та стає під душ. З мобільним телефоном. Зі мною.

— Так, збиралася. Зануритися у теплу піну у ванній, — Тітов натомість вмикає гучніше воду.

Вирішую зробити те саме, тож швидко біжу до ванної кімнати. Скидаю з себе увесь одяг та  лягаю у порожню овальну ванну. Вмикаю кран та додаю трохи олій та піни у воду.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍