Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Як не дивно, це подіяло, і мене пропустили. Я, затамувавши подих і намагаючись заспокоїти серце, що рвалося з грудей, квапливо пройшла арку й опинилася в погано освітленій нескінченній галереї. Ліворуч від мене виднілися чорні прорізи вікон, праворуч - низка дверей. Перші з них виявилися замкненими, за другою панувала тиша і темрява, а ось прочинивши треті, я побачила світло і почула звуки, які виразно підказували, що ті, хто перебуває в кімнаті, не будуть раді моїй появі. Хрипкий сміх, переривчасте дихання, жіночі схлипування і поскрипування меблів були дуже красномовними.

Набравшись сміливості, я щосили витягнула шию і змусила себе подивитися на пару, зайняту палкими любощами на розкішному дивані. Незважаючи на мізерне освітлення, я незабаром переконалася - чоловіком був Віко Брана. Коли довге пишне волосся жінки, що спускалося дедалі нижче, перестало приховувати його обличчя, я добре розгледіла знайомі риси, зараз, утім, дещо змінені через відчуття, що викликають у чоловіка вправна жіноча ласка. Від досади я навіть скривилася — не схоже було, що Віко мав намір невдовзі завершити свої справи. Часу ж я мала обмаль, і не варто було витрачати його на підглядання за чужими любовними забавами.

Підбадьоривши себе цією думкою, та щее й підкріпивши її острахом перед гостями Мальтерана, що в будь-яку хвилину могли потягти мене в темний куток згідно зі своїми побажаннями, я тихенько просочилася в кімнату, зачинила за собою двері та покликала Віко, згоряючи від ніяковості:

- Пане Брана!

Той на мить відірвався від жінки і зі словами: «Та ти зовсім збожеволів, дурню?!» кинув у мене напівпорожню пляшку вина. До цього досить м'якого звернення Віко додав кілька грубіших висловлювань, а я, ледь встигнувши відхилитися від пляшки, що просвистіла повз моє вухо, квапливо й жалібно вимовила:

- Пане Брана, це я, Годе. Вибачте, але в мене зовсім немає часу, і я змушена була...

Одночасно з цим я стягнула з голови берет, щоб він швидше збагнув, про що я говорю, і впізнав би дочку Еттані. Усе це в сукупності справило на Віко надзвичайне враження: він в одну мить звільнився від жадібних жіночих обіймів, виштовхав із кімнати невдоволену повію, привів свій зовнішній вигляд у більш-менш пристойний стан і завмер у напруженій позі, впившись у мене шаленим поглядом.

- Пане Брана... Віко... - я благально склала руки, - вислухайте мене, прошу. Я... я прийшла сюди, щоб попередити: вам загрожує серйозна небезпека. Вас спробують убити завтра під час церемонії в храмі. Ремо Альмасіо змовився з кількома панами, і щойно він подасть знак - вас заріжуть біля вівтаря. Про подальші їх дії я нічого до ладу не знаю, але ваша смерть буде першим кроком до влади, про яку мріє Ремо...

Не вірю ні очам своїм, ні вухам, - простягнув Віко настільки самовдоволеним голосом, що одразу ставало зрозуміло - з моєї промови він зрозумів геть не те, що я збиралася повідомити йому, та ще й ціною стількох зусиль. Я згадала, як страшно мені було щомиті після того, як я перебралася з підвіконня на гілки дерева, і мимоволі шморгнула носом. Хіба знала я раніше, як це - йти наодинці вночі міськими вулицями, відчуваючи, що від хвилювання не зможеш навіть пискнути, не те що покликати на допомогу?.. Хіба бачила хоч щось подібне до мальтеранського бенкету?.. Весь цей час я була беззахисною і безпорадною, наче новонароджене кошеня, і тільки щаслива випадковість дала мені змогу дістатися до Віко, не ставши жертвою чиєїсь п'яної примхи. Можливо, чоловікові, який щоночі вирушав на пошуки пригод, мій вчинок міг здатися дрібницею, але ж я знала, що жінка, яка прийшла одна вночі в Мальтеран, найімовірніше, губить і свою честь, і своє життя.

І що ж - цей самозакоханий бовдур замість того, щоб подякувати мені за допомогу, вимовив наступне:

- Але ж я говорив вам, пані Годе, що ви прийдете до мене рано чи пізно. Зізнаюся, і подумати не міг, за яких обставин. Отже, ви відразу зраджуєте і свого батька, і нареченого. І все це заради мене, який лише кілька тижнів тому пережив вашу сувору відмову. Чув я колись приказку про берег річки, з якого за відомого терпіння можна побачити труп ворога, що пропливає повз, - вона цілком брехлива. Що раніше позбудешся ворога, то менше шансів, що він дотягнеться до твого горла першим. Але ось із жінками ця тактика, схоже, працює куди краще. Ви тут, ще й сповнені бажання мене врятувати... У цьому безглуздому вбранні - чесне слово, я давно вже не бачив нічого настільки дивовижного!..

Я обдарувала його зненависливим поглядом, але не досягла успіху - Віко продовжував потішатися:

- З вас вийшов надзвичайно солоденький юнак, люба Годе. Щоправда, варто було вам тільки зняти берета, як чарівність розпусності, що йшла від вашого ніжного личка, згасла. Це все ваші прокляті коси, не заплітайте їх так старанно! Розпущене волосся вам більше личить... - тут він, розв'язно посміхаючись, простягнув руку до моїх кіс, а я, зізнатися, розлютилася до такої міри, що зрадила своїй звичайній стриманості почуттів.

- Далися вам усім мої коси! - закричала я, не пам'ятаючи себе від злості, і відштовхнула його руку. - Облиште їх у спокої! Що пан Ремо, що ви навперебій вказуєте, який вигляд я маю мати, щоб тішити ваш погляд! Немов я створена лише для того, щоб догоджати вашим смакам! Так, я і справді лише жінка, життям і честю якої ви можете розпорядитися, як вам заманеться - то порвете на мені сукню, то зглянетеся, то кинете подачку у вигляді задушевних розмов, то вимагатимете за них розплатитися... І навіть зараз ви тішите своє самолюбство, шукаючи в моєму вчинку мотиви, які дають вам змогу поводитися зі мною, як із дешевкою!..

Очі Віко спалахнули, він притягнув мене до себе, так що наші обличчя майже стикалися, і запитав тихим напруженим голосом:

- Тобто, ви вирішили зайнятися порятунком мого життя без жодної причини? Із доброти душевної? Ви мені, мабуть, не повірите, але мені траплялося бувати в ліжку не тільки з повіями, а й із жінками з цілком порядних родин. Так от, жодна з них, незважаючи на вельми палкі зізнання, якими ми обмінювалися, не наважилася потай втікти з дому і прийти в Мальтеран серед ночі. А ви зараз тут, та ще й виказуєте мені задум свого нареченого, люба Годе. То може не варто вдавати святу невинність і набивати собі ціну?