Читати книгу - "Українські жінки у горнилі модернізації"

і суперечливі практики спричиняли постійні колізії на цьому ґрунті.

…коли тисячі робітниць ідуть у партію, коли робітниці висуваються в якості керівників на відповідальну роботу, — буде новим етапом в жіночому русі.

Наступний етап — поворот в бік розкріпачення жінок у побуті. На цьому етапі — їдальні, фабрики, кухні, пральні, ясла, дитячі садочки будуть говорити про те, що живий, справжній соціалізм будується руками робітників і селян під керівництвом партії.

Зі статті в журналі «Работница», № 42, 1928 р.

Навіть зґвалтування, за яке з 1922 р. належало карати позбавленням волі терміном до трьох років, надто часто кваліфікували як хуліганство. Лише після «Чубаровської справи» про групове зґвалтування в 1926 р. відбулись помітні зміни. На першому етапі слідства «насиловать женщину коммункой» (як висловлювались самі ґвалтівники) навіть не вважали хуліганством, натомість потерпілу робітницю Л. Б. звинуватили у проституції. Преса стала на бік «хуліганів», серед яких був і колишній секретар ВЛКСМ одного з ленінградських заводів. Тільки висновки експертизи про втрачену саме під час нападу цноту та чиясь принциповість кардинально змінили риторику в пресі щодо ґвалтівників. У карному кодексі з 1927 р. покарання стало суворішим (збільшили строк позбавлення волі). Характерно, що організаторів «Чубаровської справи» показово розстріляли, а висвітлення подібних тем відтоді вважали підсудною справою — зазіханням на радянську владу та лад. До цієї прецедентної справи подібні випадки потрапляли на шпальти газет, але лише у вигляді осуду, що через таку поведінку низькі показники вступу до комсомолу дівчат. Приміром, описувались випадки, коли хлопці-комсомольці ставлять умовою вступу до місцевої організації секс, при цьому ні громадськість, ні редколегія жодних юридичних наслідків не вимагали.

Коли запитують дівчат, чому вони до спілки не йдуть, ті відповідають: «Навіщо? Щоб із комсомольцями жити? Щоб ім’я своє ганьбою вкрити? Щоб дітей у 15 років уже мати?» Сільбуд у Лимані інакше, як будинок розпусти, не називають.

Газета «Комсомолець України», 22 травня 1929 р.

Ще одною ознакою «нової жінки», безперечно, була освіта. Лише у 1934 р. було ухвалено постанову про обов’язкове семирічне навчання в сільській місцевості, хоча саме сільське населення домінувало в країні. Фактично тільки покоління, що народилось на межі 1920—1930-х років, дійсно було писемним. Усі освітні ініціативи та кампанії (школи грамоти, лікнепи тощо) не могли замінити загальну обов’язкову освіту, бо майже одразу стикались із «повторною неписемністю» — втратою навичок читання і письма, адже більшість за хатніми турботами не мали потреби щось читати, а тим більше писати.

Основна частина новаторських «дій» більшовиків не планувались і були тактичними, а не стратегічними. Після монополізації влади в Раді Народних Комісарів ніхто не планував Нову економічну політику, але з поширенням більшовизму територій із ринковою економікою, з яких мішечники ще могли переносити продукти, ставало все менше. На той момент Червона армія могла придушити повстання в аграрних районах, але ще не могла змусити селян обробляти землю. Ніхто не планував українського ренесансу, бо гасло «право націй на самовизначення» не підтримувала значна частина РСДРП(б) і в тому числі головна більшовичка підросійської України Є. Бош, та й національно свідомих революціонерів воно не мобілізувало і не викликало в них симпатій. Але горезвісна Червона армія в черговому зимовому поході зайняла українську територію (вперше більшовики зайняли Київ 8 лютого 1918 р., вдруге — у лютому 1919 р., втретє — у грудні 1919 р.), та культурне й освітнє відродження вже набуло сили, кооперативні спілки активно розповсюджували україномовні підручники, а 2–3 роки навчання в ті часи — це майже середня освіта і саме україномовна. Тому оскільки в кожній сільраді червоноармійця не поставиш, то пішли й на такі тактичні поступки. Так само радянський уряд на чолі з Леніним ніколи не збирався створювати державу гендерної рівності, далі рівних виборчих прав у своїй програмі, листівках, пресі вони ніколи не йшли, і поряд із гаслами про «нову жінку» і «усуспільнення побуту» лунали заклики до «усуспільнення жінок», «заборону жінкам керувати авто» тощо.

Чоловіки, за великим рахунком, виявилися заручниками цього дисбалансу, оскільки натомість їм було запропоновано лише механічне перекладення жіночих «обов’язків» на професіоналів та державу, та не на розподіл між чоловіком і дружиною. Ні партія, ні жінвідділи, ні школа не навчали чоловіків гендерно рівному розподілу хатніх обов’язків. Жінку наполегливо «дотягували» до рівня вільного чоловіка, а в ідеальному майбутньому сподівались створити всеохоплюючу мережу побутового обслуговування, підкреслюючи маргінальність усього фемінного, натомість усе маскулінне залишалось в ореолі передового і головного прикладу для наслідування.

Нестерпні умови існування на селі — ось що насправді створило «нову жінку», але вже з 1940-х років. Саме селянками найменше опікувалась радянська влада, та й трагічні обставини Другої світової війни вчергове змусили їх самотужки шукати стратегії виживання.

Радимо почитати

1. Вороніна М. С. До питання про ментальний аспект руху дружин командирів промисловості в УСРР (друга половина 30-х років XX століття) // Сторінки історії : збірник наукових праць. — Вип. 31.— К. : ІВЦ «Видавництво «Політехніка»», 2010. — С. 105–115.

2. Вороніна М. С. П. Ангеліна, М. Демченко та ін.: українська еліта 1930-х чи ні? // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. — Запоріжжя : ЗНУ, 2014. — Вип. XXXVIII. — С. 157–161.

3. Женщины и мужчины в контексте исторических перемен: Материалы Пятой международной научной конференции РАИЖИ и ИЗА РАН, 4–7 октября 2012 г., Тверь. — М. : ИЗА РАН. — Т. 2.

4. Кобченко К. Емансипація по-радянськи: жінки в фізичній культурі та спорті в СССР у 1920–1930 рр. // Українознавчий альманах. Випуск 4. — Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — С. 104–113 [Електронний ресурс] http://www.women-history.org.ua/images/texty/Kobchenko-women_sport.pdf

5. Кобченко К. Эмансипация по-советски: как изображались женщины на плакатах 1920–1930 годов (фото). — Режим доступу: http://www.segodnya.ua/life/lsociety/emansipaciya-po-sovetski-kak-izobrazhalis-zhenshchiny-na-sovetskih-plakatah-1920-1930-godov-767778.html

6. Маркова С. В. «Жіноче питання» як фактор розширення соціальної бази радянської влади (20—30-ті роки XX ст.). — Режим доступу// Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2009, вип. XXVII. — С. 197–201. — Режим доступу: http://istznu.org/dc/file.php?host_id=l&path=/page/issues/27/27/markova.pdf

7. Частное и общественное: гендерный аспект: Материалы Четвертей международной научной конференции РАИЖИ и ИЗА РАН, 20–22 октября 2011 года, Ярославль. / Отв. редакторы: Н. Л. Пушкарева, Н. В. Новикова, М. Г. Муравьева. — М. : ИЗА РАН, 2011. — Т. 1. — 555 с. — Режим доступу: http://ms-solutions.ru/index.php7option

Розділ 7

Голодомор крізь призму жіночого досвіду виживання

Оксана Кісь

Голодомор 1932–1933 років, поза сумнівом, став найбільшою історичною трагедією для українців. Оцінки людських втрат від штучно створеного голоду різняться, оскільки надійних документів та точних даних про кількість загиблих не існує. За підрахунками учених Інституту демографії НАН України, для яких