Читати книгу - "Час великої гри. Фантоми 2079 року"

— весело й невимушено (як йому здалося) гукнув він. — Микито, а ну тягни горілку. Бодун мене замучив. І зніми цю цяцьку.

Його витягли з бронеавтомобіля, й він опинився в бойовому відсіку «черепахи». На темно–коричневих скринях з ракетами «повітря–земля» возсідав учорашній знайомий, який напував Святополка хмільним київським медом.

— Святополк Рьонгвальд? — спитав цей бородатий чолов'яга зі слідами Чорного Мору на лиці.

— Ну я, — зверхньо озвався скандорус, роблячи спробу й собі всістися на скринях, бо його хитало: він ще не зрозумів, що хитає його не тільки з бодуна, але і тому що «черепаху» кидає в повітрі.

— Встати, бляха–муха, — наказав Невінчаний, і обличчя його видалося Святополкові жорстоким, не схильним до жартів. Так само й обличчя його дружбанів–братчиків були похмурі.

Невінчаний почав зачитувати з папірця:

— Святополк Блідий, він же Рьонгвальд, народжений 2050 року уродженець міста Батурин, скандорус і смертохрист, агент «Вовків Півночі», вас заарештовано за наказом народного трибуналу Спасо–Дніпровського братства за звинуваченням у військовій зраді і спробі знищити осередок братства. За скоєні вами злочини народне звинувачення вимагає засудити вас до вищої міри покарання — аргентинської страти. Що скажуть члени народного трибуналу? Микола Мармиза?

— Пропоную виконати вирок негайно, — у Мармизи свербіли руки, щоб знести Святополкову потилицю пострілом з «Маузера».

— Микита Іваненко?

— Якби не Божий промисел, ми загинули б всі з вини цього… цього Рунгвельда. Негайно скинути його нах на землю…

Святополк не вірив своїм вухам:

— Хлопці! Микито… ти забув, гандон дірявий, скільки я зробив для тебе… сало крав з харчоблока для тебе… А ти, Миколо! Ти ж ні хера не розумів у військових справах… Це ж я тебе навчив… Я ж з вами по–доброму! Яка страта? Схаменіться! Все, що обіцяв вам, усе буде…

— Приступайте, — наказав Невінчаний. На Святополкові груди накинули щось схоже на підвісну систему парашута, зроблену з лямок рюкзака і з'єднану з міцною мотузкою. Невінчаний відкрив люк «черепахи» — холодний вітер вихолодив і без того тремтяче Святополкове тіло.

— Хлопці! — заволав Святополк, стаючи на коліна й пручаючись з усіх сил, щоб не провалитися в люк. — Зроблю що завгодно… тільки пощадіть!

— Ніякої пощади зрадникам, — Мармиза, зціпивши зуби, виштовхав згорнутого в клубочок Святополка з «черепахи»: скандорус завис на крижаному вітрі в трьох метрах від «черепахи» над Брянською землею; гострі верхівки дерев чекали на нього внизу.

Саме в цю мить «черепаха-002», виконуючи наказ Гайдука, неочікувано пішла в піке туди, де стояли пускові установки ракет «Єнісей». Ще кошмарніший жах пережив Святополк, бачачи, як стрімко спускається він до своїх, що відкрили безладну стрілянину по нещасному беззахисному ярлу, який, висячи в повітрі, становив чудову мішень для автоматних пострілів.

Неочікувані різкі зміни курсу і висоти «черепахи» стали цілковитою несподіванкою для Невінчаного та братчиків. Невінчаний, злякавшись, що вся тонка гра з полоненим піде коту під хвіст й Святополк дійсно загине від страху чи від куль «вовків», так і не розколовшись, дав команду Мармизі й Микиті витягнути цю бляху–муху на борт «002». Крекчучи (Невінчаний приєднався до них), вони ледве витягли мотузку з синім Святополком (він був у суконному темно–оливкового кольору порваному кафтані зі срібними офіцерськими еполетами і металевим жетоном на грудях — зображенням північного вовка, що фосфорично світилося у темряві). Грюкнув люк, і Святополк не повірив сам собі — що знову опинився на покладі «черепахи». Ще живий.

— Сідай, — милостиво дозволив Невінчаний полоненому — Тепер побачимо, наскільки серйозно ти збираєшся розкаятися в сподіяних гріхах.

Він з огидою подивився на мокрий від блювотиння кафтан скандоруса.

— Скиньте цей лапсердак і дайте йому півсклянки горілки, — наказав Невінчаний. І, дивлячись, як жадібними ковтками, розливаючи по підборіддю і шиї, хлебче горілку Святополк, почав диктувати запитання:

— Справжнє ім'я, по батькові, місце народження, професія. Коли був завербований «Вовками Півночі», яку посаду обіймає, номер військової частини, особистий номер, місце дислокації підрозділу та головного штабу..

Гайдук уважно стежив через навушники за перебігом допиту скандоруса, не втручаючись у дискусію владики Ізидора та М. В. Гоголя (Твердохліба).

— Чому я обрав таке ім'я — Ізидор? — питав митрополит. — Тому що останнім митрополитом Києва та всія Руси з 1437 року по 1442–ий — тобто п'ять років — була унікальна особистість, грек Ізидор, який активно підтримував Флорентійську унію 1439 року В нас дуже мало хто пам'ятає, що та унія давала останній шанс об'єднати дві церкви — Східну Константинопольську з Західною, Римською, повернутися до єдиної християнської церкви всіх християн, не ганьбити вчення Христове, не поділяти вірян на ворогуючі фракції. Ізидор був великим ученим–богословом, найосвіченішою людиною свого часу. Але вороги єдності — радикали–фундаменталісти католики і такі ж радикали православні — розірвали флорентійську унію на шматки. Бісівський націоналізм переміг християнство, яке відтоді стало заручником місцевих націоналізмів, так, наче тіло Христове може належати якомусь одному народові, а Дух Святий можна поділити на окремі території. І коли Ізидор добрався до Москви, куди привіз благу вість про возз'єднання християн у Флоренції, його схопили й хотіли четвертувати. Він ледве втік до Риму де став кардиналом римо–католицької церкви. І ніхто в Києві за шість віків не спромігся якось вшанувати пам'ять цієї дивовижної людини… Тому я прибрав це ім'я, бо бачу тільки один шлях спасіння християнства — шлях об'єднання. Перед Великим Вибухом ми створили групу з католицьких, протестантських і православних ієрархів і почали обговорювати шляхи єднання… але як буде зараз — невідомо. Нас оточують недовіра, ворожнеча, ненависть…

— Це ви дозволили вести службу в Софійському соборі українською, російською, польською, англійською, німецькою мовами? — спитав Гайдук, не скидаючи навушників, в яких лунали зойки Святополка, котрий неохоче розставався з таємницями «Вовків Півночі».

— Так, — поважно нахилив голову Ізидор, — і пишаюсь цим. Хоча мені вже погрожують смертю.

— Воістину диявол оселився в людях, — зітхнув М. В. Гоголь (Твердохліб).

— Нам вдалося примиритися, возз'єднатися з нашими братами — греко–католиками, і тепер я мрію про Київський собор — повторення Флорентійського, — на якому відбудеться акт примирення всіх християнських церков, — продовжував Ізидор. — Може, після світової катастрофи люди зміняться? Може, Бог їх напоумить?

А в «черепасі-002» довелося впертого скандоруса вдруге викидати з люка у ворожий повітряний простір, щоб освіжив пам'ять і вичавив з себе ще якісь деталі щодо «Вовків Півночі» та керівника операції — конунга Фенрира. Заюшений кров'ю (Мармиза дав волю своїм кулакам) Святополк вилетів з «черепахи» на