Читати книгу - "Природа всіх речей"

кожного інвестора, не задобрила кожного торговця і не втихомирила кожного, хто прагнув помсти.

Коли вона закінчила, була вже середина січня — тепер Алма знала як свої п’ять пальців, як працює компанія Віттекера. Вона п’ять місяців носила жалобу. І не помітила навіть, як промайнула осінь — не зауважила ні її початку, ні кінця. Алма підвелася з-за батькового столу й розв’язала жалобну пов’язку на руці. Поклала її в останній кошик зі сміттям і непотребом, щоб потім усе разом спалити. Досить.

Алма пішла до палітурної майстерні за бібліотекою, зачинилася на замок і швидко задовольнила себе. Вона місяцями не торкалася свого лона — від такого знайомого, бажаного відчуття полегшення їй захотілося плакати. Плакала вона востаннє теж не один місяць тому. Ні, неправда, — не один рік тому. Двадцять перші уродини теж, як виявилось, промайнули минулого тижня так, що ніхто не помітив, — навіть Пруденс, від якої зазвичай можна було сподіватися невеличкого, ретельно дібраного подарунка.

Ну а що вона собі думала? Вона подорослішала. Стала господинею найвеличнішого маєтку у Філадельфії і, судячи з усього, управителькою однієї з найбільших у світі фірм, які ввозили рослини. Час дитячих розваг минув.

Алма вийшла з палітурної майстерні, роздягнулася і прийняла ванну — дарма, що то не була субота — і лягла спати о п’ятій по обіді. Вона спала тринадцять годин. Коли прокинулась, у будинку панувала тиша. Вперше за багато місяців маєток нічого від неї не потребував. Тиша звучала як музика. Вона, не кваплячись, одяглась, із насолодою випила чаю з грінкою. А тоді перейшлася через старий материн грецький сад, укритий памороззю, і дійшла до возівні. Настав час повернутися, хоч на кілька годин, до статті, яку вона покинула на середині речення того дня, коли мати скотилася зі сходів.

Коли Алма підійшла ближче, то здивовано побачила, що з комина в’ється димок. Вона увійшла до кабінету й побачила там Ретту Снов, яка — як і обіцяла — скрутилася на канапі під товстою вовняною ковдрою і міцно спала, чекаючи на неї.

— Ретто… — Алма торкнулася руки своєї приятельки. — Господи, що ти тут робиш?

Ретта вмить розплющила великі зелені очі. Пробудившись, дівчина явно не знала, де вона, й не впізнала Алми. Її обличчям промайнув моторошний вираз. Вона виглядала жорстокою, ба навіть небезпечною, і Алма налякано відсахнулася від неї, як від загнаного в кут пса.

Тоді Ретта всміхнулася, і той образ зник. Вона знову стала такою, як завжди, — приємною і ласкавою.

— Вірна моя приятелько, — сонно пробурмотіла Ретта, взявши Алму за руку. — Хто тебе найбільше любить? Більше за всіх на світі? Хто думає про тебе, коли всі решта сплять?

Роззирнувшись кімнатою, Алма побачила на підлозі невеличку гірку порожніх бляшанок з-під печива й недбало розкиданий одяг.

— Ретто, чому ти спиш у моєму кабінеті?

— Бо в мене вдома так нудно, що вмерти можна. Тут теж не дуже цікаво, але якщо набратися терпцю, то можна часом побачити чиєсь миле обличчя. Ти знала, що в твоєму гербарії завелися миші? Чому ти не заведеш собі тут кота, щоб їх половив? Ти коли-небудь бачила відьму? По-моєму, минулого тижня в возівні була відьма. Я чула, як вона реготала. Сказати твоєму батькові про це, як думаєш? По-моєму, тримати вдома відьму трохи небезпечно. Але він, певно, подумає, що я з'їхала з глузду. Хоча він, мабуть, вже так думає. У тебе є чай? Скільки можна терпіти такі холодні ранки? Невже ти не мрієш про літо? Де поділася твоя чорна пов’язка?

Алма сіла й притиснула до губ долоню своєї приятельки. Як приємно було слухати ці нісенітниці після серйозних подій останніх кількох місяців!

— Ніколи не знаєш, на яке з твоїх запитань відповідати найперше, Ретто.

— Почни з середини, — відповіла Ретта, — а тоді рухайся по черзі — то до початку, то до кінця.

— Як виглядала та відьма? — запитала Алма.

— Ага! Тепер ти ставиш забагато питань! — Ретта скочила з канапи й стрепенулася, щоб остаточно прокинутися.

— То як — працюємо сьогодні?

Алма всміхнулася.

— Думаю, так, працюємо. Нарешті!

— І що будемо сьогодні вивчати, люба моя Алмо?

— Utricularia clandestina, моя люба Ретто.

— Рослина?

— Еге ж.

— І, напевно, дуже гарна!

— А от і ні, мушу тебе розчарувати, — сказала Алма. — Але цікава.

— А що Ретта сьогодні вивчатиме?

Алма підняла дамський журнал, який валявся на підлозі біля канапи, й прогортала кілька сторінок, нічого з них не зрозумівши.

— Сукенки, в яких виходять заміж модні кралі, — безтурботно відповіла Ретта.

— То ти вибираєш собі весільну сукню? — любісінько поцікавилась Алма.

— Ну звісно!

— І що ж ти з нею робитимеш, пташко?

— Ох, я збиралася вдягнути її в день свого весілля.

— Геніальний план! — відповіла Алма й обернулася до свого робочого столу, маючи намір упорядкувати свої нотатки, зроблені ще п’ять місяців тому.

— Але в отих намальованих сукенках закороткі рукави, — далі теревенила Ретта. — Ще змерзну. Моя люба служниця порадила мені закутатися в шаль, але тоді ніхто не зможе помилуватися намистом, яке мені дозволила вбрати моя мама. А ще я б хотіла нести букетик троянд, але вони взимку не ростуть, та й дехто каже, що букети тримають ті, хто не має ніякого смаку.

Алма обернулася і глянула на свою приятельку.

— Ретто, — сказала вона, цього разу вже серйознішим тоном. — Ти що, справді виходиш заміж?

— Дуже на це сподіваюсь! — засміялася Ретта. — Мені казали, що як виходити заміж — то вже справді!

— І за кого ж ти виходиш?

— За містера Джорджа Гокса, — відповіла Ретта. — Того кумедного вченого. Я страшно тішуся, Алмо, що тобі дуже подобається мій наречений, бо це значить, що ми всі будемо приятелювати. Він захоплюється тобою, а ти — ним, тож, напевно, він добра людина. Чесно кажучи, я довіряю Джорджеві саме тому, що ти маєш до нього таку велику симпатію. Він попросив моєї руки невдовзі після смерті твоєї матері, але я не хотіла говорити тобі про це раніше, бо ти, бідолашна моя, так страждала! Я навіть не думала, що йому подобаюсь, але мама каже, що я подобаюся всім людям, хай благословить Бог їхні серця, бо по-іншому вони думати не можуть.

Алма сіла на підлогу. Що вона ще могла зробити?

Ретта підбігла до неї й сіла поруч.

— Диви-но! Ти так за мене хвилюєшся! Так переймаєшся моєю долею!

Ретта обійняла Алму за стан, як того дня, коли вони познайомилися, і міцно притиснула її до себе.

— Правду кажучи, я теж трохи хвилююся. Що такий розумний чоловік знайшов у такому дурненькому