Читати книгу - "Правік та інші часи"

нього листа, оглянула марки і поклала його за якусь перегородку.

— Все. Дякую, — сказала вона. Ізидор тупцював з ноги на ногу й усе ще стояв біля віконечка.

— А він не пропаде? Нікуди не дінеться?

— Якщо маєш сумніви, відішли його рекомендованим. Тільки це коштуватиме дорожче.

Ізидор доклеїв марки й довго заповнював бланк. Поштарка поставила на листі номер.

За кілька тижнів Ізидорові надійшов товстий пакунок у білому конверті. Він мав чужі, зовсім інші марки, до яких не звикли Ізидорові очі. Всередині була реклама автомашин фірми «Мерседес-Бенц», а також туристичні проспекти різних бюро подорожей.

Ще ніколи в житті Ізидор не почувався таким поважним. І знову думав про Руту, оглядаючи ввечері свої проспекти.

«Мерседес-Бенц» і німецькі бюро подорожей так збадьорили Ізидора, що він почав відсилати по кілька рекомендованих листів кожного місяця. Просив також Адельку й Антека, які вчилися в школах-інтернатах десь за Кельцами, щоб вони привозили йому всілякі старі марки. Після виведення штемпелів він наклеював марки на свої листи. Іноді щастило продати комусь за невеличку суму якісь проспекти. Увесь час отримував нові проспекти та нові адреси.

Тепер він нав’язав контакти з туристичними фірмами: німецькими, швейцарськими, бельгійськими та французькими. Отримував кольорові фото Лазурового берега, понурі пейзажі Британії і кришталеві краєвиди Альп. Розглядав їх із захопленням цілими ночами, хоча знав, що для нього вони існують лише на гладенькому папері, який пахне фарбою. Показував їх Місі та її дітям. Міся казала:

— Вони такі красиві.

Потім трапилася дрібничка, котра, однак, змінила Ізидорове життя.

Пропав лист. Це був рекомендований лист, якого Ізидор надіслав до фірми фотоапаратів у Гамбурзі. З проханням про нові проспекти, звичайно. Ця фірма завжди йому відписувала, а зараз не було жодної відповіді. Всю ніч Ізидор міркував над тим, як може пропасти рекомендований лист, бо ж на нього виписується квитанція й надається номер. Хіба це не є ґарантією непорушности? Може, затримали в країні? Може, його загубив п’яний листоноша? Може, була повінь або з рейок зійшов поїзд, що віз пошту?

Наступного ранку Ізидор пішов на пошту. Поштарка в чорному халаті порадила йому подати скаргу. На бланку, через дві копірки, він виписав назву фірми, а у віконечку «відправник» — усі свої дані. Пішов додому, але не міг думати про щось інше. Якщо пропадають листи на пошті, то це не та пошта, про яку він думав із захватом. Пошта, як таємна, могутня організація, що має своїх людей у кожному місці Земної кулі. Пошта — сила, мати всіх марок, королева всіх темно-синіх листонош на світі, опікунка мільйонів листів, Повелителька Слів.

Через два місяці, коли душевні рани Ізидора, завдані поштою, почали вже були гоїтися, надійшов офіційний лист, у якому Польська Пошта перепрошувала гр. Небеського Ізидора за те, що не вдалося віднайти загублений лист. Водночас і німецька фірма фотоапаратів засвідчувала, що вона не отримувала рекомендованого листа п. Небеського Ізидора, і тому пошти обох країн відчувають свою відповідальність за втрачений лист і пропонують потерпілому гр. Небеському Ізидорові відшкодування у розмірі двохсот злотих.

Так Ізидор став власником кругленької суми. Сто злотих одразу ж віддав Місі, а на решту купив собі альбом філателіста й кілька аркушів з марками для рекомендованих листів.

Тепер, якщо лишень не було відповіді на якийсь лист, він ішов на пошту й подавав скаргу. Коли лист знаходився, він платив півтора злотих — стільки коштувала скарга. Це було небагато, зате завжди виявлялося так, що котрийсь з десятків висланих ним листів губився, його або забували доставити, або закордонний адресат забував, що він його отримав і, здивований формулярами, котрі йому надсилала пошта, відповідав: non, nein, no.

Ізидор отримував гроші. Став повноправним членом сім’ї. Міг на себе заробити.

Час Колоски

У Правіку, як і всюди на світі, є місця, де матерія твориться сама, сама постає з нічого. Це завжди лише малі грудочки реальности, а тому не загрожують рівновазі світу.

Такі місця є при Вольській дорозі, на схилку. Вони непоказні — мов кротовина, мов безневинна, але невигойна ранка на тілі землі. Лише Колоска знає про це і зупиняється на дорозі до Єшкотля, щоб подивитися на самотворення світу. Вона знаходить там дивні речі і не-речі: червоний камінь, не схожий на жоден інший, шматок сучкуватого дерева, колюче насіння, з якого потім у її садку виростають мізерні квіточки, помаранчеву муху, а часом лише якийсь запах. У Колоски буває враження, що непоказна кротовина творить також простір, що схилок при дорозі повільно збільшується й таким чином Малякові щороку додається поля, на якому — нічого не підозрюючи — він садить картоплю.

Колоска собі втовкмачила, ніби одного дня знайде там дитину, дівчинку, і забере її до себе, щоб та зайняла місце, яке покинула Рута. Однак якоїсь осени кротовина зникла. У наступні місяці Колоска намагалася впіймати пухирчастий простір, але нічого з того не вийшло, тож визнала, що краник самотворення помандрував куди-інде.

Здається, інше таке місце було певний час у фонтані на ринку Ташува. Водограй породжував звуки, шепотіння, шелести, а інколи в його воді знаходили якісь желеподібні мазі, збиті пасма волосся, зелені шматки великої рослини. Люди визнали, що в фонтані живе страхіття, і зруйнували його, будуючи паркінґ для автомобілів.

І, звичайно ж, існує в Правіку, як і всюди на світі, місце, де реальність зморщується, втікає зі світу, як дух із повітряної кульки. Це місце з’явилося на полях за пагорбом одразу ж після війни й відтоді збільшується дедалі виразніше. В землі утворюється вирва, яка стягує вниз, невідомо куди, жовтий пісок, пучки трави й каміння.

Час Гри

Дивна «Повчальна гра на одного грача» і дивні її правила. Інколи грач має враження, ніби все це він уже колись спізнав, колись грався в щось подібне або знає Гру зі снів чи, може, з книжок громадської бібліотеки, яку відвідував, коли був хлопчиком. В інструкції так написано щодо Шостого Світу:

«Шостий Світ Бог створив випадково, а потім покинув. Зробив абияк і провізорно. В цій роботі було повно вад і прогалин. Не було нічого безперечного, нічого сталого. Чорне переходило в біле, а зло іноді видавалося добром, так само як добро — злом. Отож, залишений на самого себе, Шостий Світ почав далі творити себе. Дрібні акти креації виникали нізвідки в часі і просторі. Матерія сама по собі зуміла втілитися в речі. Ночами калькувались предмети, з землі росло каміння та жили заліза, а долинами потекли нові річки.

Люди навчилися творити речі силою