Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

катається верхи скрізь отут по горах. Якось у неділю я сам бачив. О, вона високо несеться, тільки не знаю, як це вона примудряється. На шістдесят п'ять доларів у місяць дуже високо не злетиш, а в неї ще до того брат каліка.

— Вона живе в батька-матері?

— Ні, в неї нікого нема. Мені казали, що вони були дуже заможні люди. І я думаю, що цьому правда, бо як же її брат міг би вчитись у Каліфорнійському університеті? Батько її мав величезне ранчо, але потім уклав гроші в якісь копальні, чи що, та й уклепався: перед смертю зовсім збанкрутував. Мати померла ще раніше. Брат той, либонь, став їм у грубий гріш. Він був таки добрий зух! І в футбола грав, і полював, і по горах шалався. Він покалічився, виїжджаючи коня, а потім чи то ревматизм, чи ще яка хвороба причепилась. Одна нога стала коротша й почала всихати. Тепер ходить на милицях. Раз я бачив його з нею на катері. Лікарі вже не один рік із ним морочаться. Тепер він, здається, лежить у Французькому шпиталі.

Усі ці відомості про міс Мейсон ще дужче розпалили Гарнішеву цікавість до неї. Проте, хоч як йому того хотілося, він не міг спізнатися з нею ближче. Часом йому набігала думка запросити її поснідати, та проти цього повставало його природжене лицарство. Він відчував, що чесний чоловік, коли він себе поважає, не повинен запрошувати свою секретарку снідати. Дехто, звісно, так робив, — Буйний День знав те з балачок у клубі; але він не поважав чоловіків, що так поводились, і жалів жінок. Йому чогось здавалося, що на своїх підлеглих у людини менше права, ніж на просто знайомих чи й на чужих. Він був певен, що враз би умовив міс Мейсон поснідати з ним, і до театру піти, якби тільки вона не служила в нього. Однак він відчував, що не годиться хазяїнові, купуючи службовий час своїх підлеглих, у будь-який спосіб претендувати ще й на їхнє дозвілля. Так можуть робити тільки нахаби. Це нечесно — користатися з залежного становища дівчини, що заробляє в тебе шматок хліба. Може, ти їй зовсім не подобаєшся, а піддається вона, тільки щоб не розгнівати тебе, свого хлібодавця.

А йому, Буйному Дневі, й поготів не годилося в'язнути до своєї секретарки. Хіба ж вона не прочитала тієї клятої книжки про Клондайк? Добру, мабуть, думку має про нього ця дівчина, що гордує навіть вродливим і елегантним Моррісоном! Та ще й те, що Буйний День був, як і завжди, соромливий. Єдине, чого він коли боявся, це жінки, і він боявся її ціле життя. Не легко було йому позбутися цього страху й тепер, саме коли в ньому вперше прокинувся потяг до жінки. Поворозки від фартуха й досі лякали його, тим-то він ще й вишукував усілякі перешкоди до ближчого знайомства з Діді Мейсон.

РОЗДІЛ VII

Отже, доля не сприяла зближенню Буйного Дня з Діді Мейсон, і його зацікавлення в ній поволі завмерло. І це було цілком природно. Він-бо весь поринув у свої ризиковані фінансові операції, і запал гри та широченний її розмах поглинали всю енергію, яку виробляв його чудовний організм. Тим-то в його свідомості образ вродливої секретарки помалу відступив назад, і та іскринка потягу до жінки, що зблиснула була в ньому, захолола. Йому було тільки приємно, що в нього така мила секретарка.

А коли десь на дні його душі ще й жевріла якась надія щодо неї, то вона однаково згасла в запалі тієї гучної й запеклої війни, що він тоді саме оголосив Компанії берегового судноплавства та Гавайсько-Нікарагуансько-Тихо-океансько-Мексиканській пароплавній компанії. Буча знялась далеко більша, ніж він сам сподівався, і його вразило, як широко та війна розпалилась і які несподівані й несумісні інтереси зіткнулися в ній. Усі сан-франціські газети накинулись на нього. Правда, на початку одна чи дві з них натякнули, що вони за відповідну винагороду ладні підтримувати його, але Буйний День вирішив, що витрачатися на те немає потреби. Доти преса ставилась до нього досить зичливо, славлячи іронічно-добродушно його подвиги. Аж тепер спізнав Буйний День, на яку брутальність і гидоту здатна вона, коли її роздратувати. Кожний епізод його життя було відкопано, щоб злостиво його перебрехати. Буйний День дивом дивувався, як то можна поперекручувати все, що він будь-коли зробив і чого досяг. З героя Аляски він обернувся на шибайголову, хвалька, розбишаку, одно слово, — на пострах тієї-таки Аляски. Та не тільки перебріхувалося справжні його пригоди: фабрикувалося й чистісінькі вигадки. Але він не відповідав і раз тільки дозволив собі розважити душу перед кількома репортерами.

— Пишіть, що хочте! — сказав він їм. — Буйному Дневі, далебі, траплялось бачити страшніші речі, ніж ваша паскудна брехлива писанина. Я вас не ганю, хлопці, чи то пак не дуже ганю. Ви не винні. Адже й вам треба з чогось жити. На світі хтозна-скільки жінок живе з того, що й ви, бо нездатні ні до чого кращого. Треба ж комусь справляти й брудну роботу, то чом би й не вам? Платять за неї добре, а для чистішої роботи ви однаково не придатні.

Соціалістична преса радо підхопила ці його слова й розповсюдила їх по цілому місту в десятках тисяч друкованих метеликів. Газетярі, зачеплені за живе, віддячили, чим могли, — себто новими наклепами та лайкою. Напади стали ще лютіші, вони дійшли до останнього ступеню шаленства й злості. Підняли з могили бідолашну жінку, що позбавила себе життя, й почали тягати її по тисячах газетних сторінок, як мученицю й жертву дикої жорстокості Буйного Дня. З'явились поважні статті, щедро приправлені цифрами на доказ того, що він почав свою кар'єру, пограбувавши нещасних золотошукачів, відібравши в них усі їхні займанки, а вивершив будівлю свого багатства, зрадницьки зламавши угоду з Гугенгамерами в офірській справі. У передових газети взивали його ворогом суспільства, горлохватом із звичками й культурою печерної людини, злочинним баламутом, загрозою комерційному й промисловому процвітанню міста, страшним анархістом. А в одній передовій навіть цілком серйозно розважалося, що шибениця була б непоганою наукою для нього і таких, як він.

І насамкінець висловлювалась палка надія, що його велике червоне авто колись розіб'ється разом із ним.

А Буйний День, як ведмідь на пасіці, не звертаючи уваги на бджолині жала, вигрібав собі лапою мед. Він скреготав зубами й відбивався. Сутичка з двома пароплавними компаніями перейшла в запеклий бій з містом, із штатом і з усім Тихоокеанським узбережжям. Дуже