Читати книгу - "Тиша"

class="p1">— Я все втрачу, — відповіла вона.

Обличчя її було біле, майже світилося.

— Все одно ми всі втратимо все, — промовив Каспер. — Лишається тільки один вихід. Ми можемо спробувати втратити це якось гідно.

Він був задоволений, що і Франц Фібер, і укляклий батько дитини присутні при цьому. Це створювало відчуття хоч би якоїсь публіки. Для його золотих реплік.

— Подивіться на мене, — сказав він. — У мене немає ні копійки. Все втрачено. Не одружений. Дітей немає. Кар’єра скінчилася. Депортований з країни. Мене розшукують у дванадцяти країнах. Але я у процесі наведення ладу. Це по мені помітно? Що десь там, у глибині, таїться, готова от-от народитися, чистота?

— Здається, ви схожі на якогось волоцюгу, — відповіла вона.

Він випростався.

— Вони привезли дітей сюди, — сказала вона, — вони живі, стан їхній був задовільний. Їх збираються використати для чогось. Це якось пов’язано з поштовхами. Не знаю як.

Він відрегулював телескоп. На даху будинку були дві шлюпбалки. На колесах. Позаду них — силует двигуна.

— Чим займаються в «Кононі»?

— Офіційно це фінансова установа. Вони торгують винятково опціонами.

— Де Каїн?

Вона похитала головою.

— Про яке вбивство ви говорили? — спитала вона.

— Поліція вважає, що є зв’язок між низкою викрадань. Одну дитину було знайдено. Дівчинка. Її катували і душили.

Він пішов до дверей, вона пішла за ним.

— Я хочу все виправити, — сказала вона. — Щоб можна було дивитися в очі своїй дитині.

— Почекайте до пологів. Ми, здійснюючи паломництво заради спокутування, робимо все послідовно.

Каспер допоміг підвестися укляклому чоловікові і посадив його на диван. На столику біля дивана лежала пачка роздруківок на стандартних аркушах.

— Що було спільного, — спитав він, — у всіх цих пологах?

— Не було ніяких ускладнень. Усе проходило спокійніше, ніж під час звичайних пологів. Швидше. Деякі з жінок були матерями-одиначками. Більшість були заміжні. І ще — погода…

Вона стояла впритул до нього.

— На небі були веселки, — пояснила вона. — У всіх випадках ті, хто приймав пологи, бачили веселку. За вікном. Я розмовляла з кожним з них окремо. Вночі теж були веселки. Бувають і нічні веселки. Гало навколо місяця. Білі веселки на нічному небі, місячне світло, відбиване хмарами.

Він відчинив двері до ліфта.

— Залишається сподіватися, що в кінці шляху чекає золото, — сказав він. — Там, де кінчається веселка.

Вона заступила двері.

— Ці діти, — сказала вона, — хлопчик і дівчинка, вони не зовсім звичайні діти.

Він не знав, що відповісти.

— Вони були спокійні, — сказала вона. — Не веселі. Але дуже спокійні. Я не можу пояснити це. Але це було неприродно. Їм би належало бути пригніченими.

Він обережно прибрав її руку з дверей ліфта.

— Каїн, — продовжувала вона. — Він власник санаторію. Зараз він там. Він телефонував звідти. П’ять хвилин тому.

— Як ви дізналися, що він телефонував звідти?

— Звук великих джакузі. Я чула його.

Він почув звук її системи. Глибокий, прадавній. Звук якоїсь нескінченної туги.

— Ви народилися передчасно, — зрозумів він.

— На сьомому місяці. Мене оголосили мертвою. Поклали до мийні. Де, кажуть, я стала стукати по кришці, якою накрили піднос. Коли я почала працювати акушеркою, то познайомилася з лікарем, майбутнім пенсіонером, який пам’ятав мою історію. Він називав мене «Лоне з мийної».

Каспер не міг стримати свою руку. Вона мимоволі зметнулася вгору й погладила її по щоці. Хоча він чудово розумів, що не варто дуже вже пестити вагітних жінок на очах у їхніх чоловіків.

— До речі, Франц і я, — зауважив він, — ми просто не тямимося від тих, хто намагається вижити.

— Я не з полохливих, — сказала вона. — Але я боюся його. Каїна.

Каспер зробив знак, Франц звернув на стоянку край дороги. Каспер показав на пласку металеву фляжку.

— Чи не знайдеться ще трохи запальної суміші, — спитав він, — для двох холостяків, які щойно навідали молоду пару, що чекає на збільшення родини?

Франц Фібер налив, виноградний дух наповнив машину.

— Який звук іде від людини, яка вбила дитину?

Каспер скористався б якими завгодно кружними шляхами, аби уникнути відповіді на питання. Але очі хлопця жовто й наполегливо світилися в темряві.

— Двічі в житті, — сказав він, — мені довелося опинитися поруч з людьми, які вбили дитину, обидва вони були цирковими артистами, один з них задавив дівчинку, це був нещасний випадок, другий забив до смерті свого сина. Навколо обох було тихо.

Він відчув безпорадність. Перед великим жахом і великими чудесами ми безсилі. Меса сі-мінор і великі війни — з такими речами окремій людині ніяк не впоратися.

Але він чув, що цей молодик ще безпорадніший. І хіба — в цьому безпритульному світі — одноокий не зобов’язаний спробувати допомогти сліпому?

— Є два види тиші, — сказав Каспер, — чи, в усякому разі, я це так чую. Є висока тиша, тиша для молитви. Тиша, коли ти близький до Божественного. Та тиша, яка є сконденсоване, неясне передчуття народження звуку. І є інша тиша. Безнадійно далека від Бога. І від інших людей. Тиша відсутності. Тиша самотності.

Він відчув, що хлопець щирий з ним. Між ними виник контакт. Інтерференція. Вони були зовсім поруч один з одним.

— Я знаю їх, — сказав Франц Фібер. — Ці два види. Я обидва їх знаю.

— Ті двоє людей, про яких я говорив, були беззвучні. Щось покинуло їх назавжди.

Каспер торкнувся плеча Франца. Якщо хочеш послати сигнал без перешкод, то слід скористатися фізичним контактом.

— Але за цією їхньою тишею, за ізоляцією, вони звучали як і всі інші люди. Як ти і я. Тож коли ти або я, коли ми потрапимо в таку ситуацію, якщо світ від нас відвернеться. Чи коли ми самі відвернемося від світу. Це могли б бути ми. Це можемо бути ми. Ось про що я думав, коли сидів перед ними. Що на їхньому місці міг би бути я.

На мить виникла цілковита відкритість. На мить Каспер відчув, що обидва вони дивляться в той простір, де ширяють найчорніші демони і звідки всі ми час від часу отримуємо чималі дози з величезної клізми. Хвилину молодик тримався, потім не витримав:

— Може, зателефонувати до поліції?

— За хвилину, — відповів Каспер. — Коли ми вирушимо за провідною зіркою.

Він зробив ковток із посрібленої кришки. Дуже ймовірно, що алкоголь і не діє так ефективно, як щира молитва. Але, в усякому разі, він діє так само швидко.

Фари освітили кущі, позашляховик промчав повз них зі швидкістю сто сорок кілометрів на годину. Франц Фібер утупився в Каспера. Тільки зараз Каспер почув, що хлопець уже близький до межі своїх можливостей.

— Вона брехала, — сказав Каспер. — Коли