Читати книгу - "Мати все"

відчеплюся, поки чистих тарілок не побачу. – Підхопилася, попхала столик на коліщатках до дверей. Зупинилася. – А в Бога віриш?

– Не знаю… – прошепотіло дівча.

За десять хвилин перед Раєю стояв той самий столик, тільки тепер на ньому, крім гарячого чаю, рум’янилися млинці, стікав соком яловичий стейк і ніби й досі шкварчала яєчня. Нянька з показною суворістю наказала з’їсти все, пообіцяла обов’язково повернутися і перевірити, та, коли за хвилину зазирнула до рожевої кімнати, побачила порожні тарілки і дівча, що спало на самому краєчку широкого ліжка. Скрутилося незграбно, одну руку приклало до грудей, другою прикрило щось на простирадлі. Цікава нянька витягла шию й побачила Платонове фото під маленькою долонькою.

– Он воно що… – прошепотіла збентежено. – Спи… Джульєтта хутірська… Піду твого Ромео пігулкою травити…

…Платон сидів у кріслі біля вікна. Нянька підійшла, торкнулася його плеча.

– Не спиш, янголе? Зараз сніданок принесу. І пігулку матінка веліла дати…

– Добре…

– Усе тобі «добре». А таємницю від Ангеліни, знаю, маєш. Та і хай! Мені однаково. Аби мати не дізналася. Добре сховав?

– Добре.

– І де? – Підступна.

– У серці. – До няньки обернувся. – У серці чотири камери. Багато закутків. Ти знала?

– Та звідки мені знати? Це ти в нас усе знаєш…

Іветта повернулася додому близько шостої вечора. Ангеліна аж за серце схопилася, такий кепський вигляд у хазяйки. Пакети відібрала, Іветту під руку…

– Що? Знову «добрий день» усі сили висмоктав? Ох Іветто Андріївно. Зупиніться вже, а то геть усіх урятуєте, а Платосик сиротою лишиться…

– Ялинка…

– Стоїть! Ялинка стоїть, Платон сидить, святкова вечеря готова, а малá так міцно заснула, ніби ніколи не висипалася.

– Її звати Раєчкою. Щоб я не чула цього принизливого «мала».

Господи! Ледь ноги переставляє, а команди роздає. Усе їй боротьба, сердешній.

Нянька допомогла Іветті дійти до спальні, заколотила солодкого чаю з ризьким бальзамом і, поки хазяйка з кожним новим ковтком повертала собі сили, розтирала їй ступні спиртовою настойкою з бджолиного підмору. А потім ще й витягла з пляшечки кілька дохлих бджіл і приклала до ніг.

– І приляжте, їй-богу.

– Ні, Ангеліночко. Вечеря… Збери на стіл. За десять хвилин вечеряємо.

Нянька помчала на кухню, Іветта допила чай, відчинила шафу. Добрий день! Добрий рік. Жодних боргів, жодних невиконаних справ! Можна сміливо дивитися на годинник. У рожевій кімнаті сидить чудова лялька для сина: зараз Іветта познайомить їх і дуже обережно поведе діло до бажаної розв’язки. Добрий день. Варто надягти білий із молочним відливом костюм, що так подобається Платону. І діаманти.

Іветта вдяглася так швидко, ніби на неї чекали тяжкохворі. Увійшла до вітальні й тільки тепер помітила високу, розлогу, трохи розгублену ялинку, що заплуталася в павутинні гірлянд, серпантину, дощику, та не змирилася, репетувала – скляні іграшки одна об одну: дзелень… Під ялинкою – великий червоний мішок для подарунків. Іветта підійшла ближче, усміхнулася: зараз Ангеліна перекладе до мішка пакунки з «Глобусу». Буде диво!

Круглий стіл із карельської берези замело – біла скатертина – снігом. Срібло – кригою, порцелянові тарілки, тарелі. А запахи, запахи… З черговим тарелем до вітальні забігла Ангеліна.

– Усе! Можна вечеряти.

– Добре, Ангеліночко. Перевдягнися. Вечерятимеш із нами, – наказала. – Я зараз покличу Платона.

– А я дівча приведу, – визвалася нянька.

Іветта сиділа за столом, ледь стримувала роздратування. Довго ще на ляльку чекати? Усі зібралися. Ангеліна сукню з вишитим комірцем надягла, Платон – красень. Як йому личить чорний метелик із цією блакитною сорочкою і чорним піджаком. Шкода, що босий… Добре, що ноги під столом. Зайві питання і сумніви залишимо на потім. Сьогодні – знайомство. Та де вона?

– Можна їсти? – запитав Платон.

– Я по неї збігаю, – підхопилася Ангеліна.

Іветта владним жестом повернула няньку на місце. Підвелася – сама!

– Добрий вечір. – Почула шелест від дверей. Озирнулася.

У дверях вітальні стояло дівча. Нові джинсики ніби порожні всередині – ох і худа, зелений светрик Міккі Маусом усміхається, коса розпущена, на зап’ястку золота любов, а ноги… Ноги босі.

– Нарешті, Раєчко! Так і Новий рік пропустити можна. Не почути курантів. Не загадати бажань. – Іветта пішла до дівчини, обійняла за плечі, повела до столу. – Нарешті вся сім’я зібралася. Ангеліночку ти вже знаєш, а це Платон…

Іветта поставила збентежену дівчину поряд зі стільцем сина, прискіпливо подивилася йому в очі. Разів двадцять із Платоном бесіду вела, обережно пояснювала, як треба вести себе, щоби лялька залишилася з сином назавжди – не зіпсувалася, не порвалася.

– Добрий вечір, – ледь чутно прошепотіла Рая й опустила очі.

Нянька витягла шию й завмерла. Ну що, партизани, час язики розв’язувати? Дівча, певно, промовчить, бо щось дуже налякана, а Платосик ляпне. У тій голові таємниці не приживаються.

Платон подивився на дівчину, усміхнувся, простягнув руку… Іветта напружилася: невже нянька піґулку не дала? Платон провів долонею по довгому русявому волоссю.

– Ти залишишся зі мною назавжди?

Дівча розгубилося, безпорадно обернулося до Іветти.

– Безумовно, Платоне! – Іветта вже вела Раю до її стільця. – Хіба може бути інакше? Ми – одна сім’я, а в сім’ї всі люблять одне одного. І ніколи не покидають.

Слизька тема! Розмірковувати про сімейні цінності наступного дня після того, як Іветта брутально висмикнула з хутірця затюкане дівча, перед тим забравши в неї братів і маленьку сестру, – плазувати пузом по лезу, але виходу не було, Платон сказав геть не те, чого його вчила матінка, проте й не кинувся на ляльку, і вже це залишало хоч і невеликий, але таки простір для крену під час розмови.

– Запропонуймо зараз, під час вечері, розваги на новорічну ніч. Мій план такий… – Усадила Раю, всілася сама, кивнула: можна їсти, першою взяла виделку і все говорила, говорила – якнайдалі від небезпечних тем. – Зараз повечеряємо на славу, бо їсти посеред ночі – такий моветон! Потім Ангеліночка приготує нам легкі закуски, десерти, крюшон. Ти ж купила кавун, Ангеліночко?

– За мільйон. Такі ціни!

– От і прекрасно! До опівночі – таємничий час… Час подарунків. Ми спустошимо цей величезний червоний мішок, а рівно о дванадцятій загадаємо бажання…

– Я бажаю… – почав був Платон. Раптом потягнувся через стіл. До Раї.

Іветта нервово випростала руку.

– Зачекай, синку!

– Добре.

Іветта миттєво опанувала себе, усміхнулася дівчині, ніби нічого не сталося.

– Як тобі такий план, Раєчко?

Рая стисла в руці виделку, прошепотіла ледь чутно:

– Можна, я малим зателефоную?…

Безумовно! Після вечері, бо спочатку – їсти, їсти. Раєчка така худенька, що Іветта починає хвилюватися. Шматочок фаршированої рибки? А ось холодець. Канапки з червоною і чорною ікрою – треба скуштувати обидві, щоби відчути різницю.