Читати книгу - "Енн із Острова Принца Едварда"

б це зробити. Приємно знати, що маєш таку силу.

— Я не розумію тебе, Філ. Ти свідомо зваблюєш чоловіка без жодних серйозних намірів!

— Я хочу змусити його освідчитися мені, якщо вийде, — спокійно відказала Філіппа.

— Здаюся, — безнадійно простогнала Стелла.

Часом по п’ятницях у гості заходив Гілберт. Він, здавалося, перебував у незмінно доброму гуморі, і не було йому рівних у веселощах і жартівливих під’юджуваннях. Він не шукав і не уникав товариства Енн. Коли доводилося, розмовляв із нею приязно й чемно, як із будь-якою знайомою дівчиною. Колишня дружба здиміла безслідно. Енн гостро це відчувала, проте була вдячна й утішена — так вона казала собі, — що Гілберт цілком подолав своє розчарування щодо неї. Того квітневого вечора в саду вона злякалася, що тяжко його скривдила, і рану не скоро вдасться загоїти. Тепер було видно, що вона дарма хвилювалася. Чоловіки вмирають і поїдають їх могильні черви — та не через кохання. Він тішився життю, був повен натхнення й честолюбних прагнень, і не збирався нидіти в похмурім відчаї через те, що якась дівчина виявилася чарівною, проте холодною й далекою від нього. І Енн, вслухаючись у жартівливі суперечки між ним та Філ, думала, чи не примарився їй той вираз його очей, коли вона сказала, що не зможе його покохати.

Охочих зайняти місце, що донедавна належало Гілберту, не бракувало, проте Енн безжально відхиляла усі їхні залицяння. Коли вже не судилося їй зустріти справжнього принца, жодні замінники їй не потрібні. Отак рішучо казала вона собі й того сірого дня у вітрянім парку.

Раптом зі свистом і шурхотом линув дощ, котрий передчувала тітонька Джеймсіна. Енн розгорнула парасолю й поквапилася схилом униз. Вона звернула на дорогу вздовж затоки, коли зненацька налетів лютий порив вітру. Парасолю миттю вивернуло. Енн у відчаї схопилася за її край. А тоді… побіля неї пролунав голос:

— Даруйте… чи можу я запропонувати вам укриття під моєю парасолею?

Енн підвела очі. Високий… витончено прекрасне лице… меланхолійний таємничий погляд… оксамитовий лагідний голос… так, перед нею стояв утілений герой її дівочих мрій. Більше скидатися на її ідеал він не міг би, навіть якби був виготовлений на замовлення.

— Дякую, — зніяковіла Енн.

— Нам краще поквапитися он до тієї альтанки біля мису, — мовив незнайомець. — Перечекаємо там зливу, навряд чи вона триватиме довго.

Слова були звичайнісінькі, але інтонація!.. А усмішка, що супроводжувала їх! Енн відчула, як дивно закалатало її серце.

Удвох вони добігли до альтанки і, задихані, сіли на лаву попід її гостинним дахом. Сміючись, Енн підняла свою зрадливу парасолю.

— Коли її отак вивертає вітром, я пересвідчуюся у невиправній гріховності неживих предметів, — весело проказала вона.

Краплі дощу мерехтіли на її лискучих косах, неслухняні кучері падали на чоло та шию. Щоки їй розпашіли, великі очі сяяли, мов зорі. Її супутник дивився на неї із захватом.

Вона відчула, як шаріється під цим поглядом. Хто ж він? О, на вилозі в нього стрічка з кольорами Редмонду — білим та багряним. А проте Енн здавалося, що вона знає, бодай з лиця, усіх редмондських студентів, окрім хіба першокурсників. Та звісно, цей витончений юнак першокурсником бути не міг.

— Бачу, ми обоє тутешні студенти, — усміхнувся він, поглядаючи на стрічку Енн. — Це достатня підстава для знайомства. Мене звуть Рой Гарднер. А ви, мабуть, та сама панна Ширлі, котра позавчора на засіданні Товариства філоматів[29] зачитувала доповідь про Теннісона?

— Так, але я зовсім вас не пам’ятаю, — щиро зізналася Енн. — Скажіть, будь ласка, на якому ви курсі?

— У мене враження, що ні на якому. Два роки тому я закінчив другий курс Редмонду й відтоді жив у Європі. Тепер повернувся, щоб продовжити навчання.

— Я теж на третьому курсі, — мовила Енн.

— Виходить, ми однокурсники. Це допоможе мені примиритися з утратою тих років, «що пожерла була сарана», — відповів її супутник із промовистим виразом своїх чарівних очей.

Злива невтомно періщила добрячих півгодини, та час промайнув непомітно. Коли розвіялися хмари, на затоку й паркові сосни линуло світло блідого листопадового сонця, Енн та її супутник удвох рушили додому. Доки вони дісталися воріт Дому Патті, він устиг попросити дозволу заходити в гості й отримав його. Енн зайшла у вітальню; щоки їй паленіли, стукіт серця відлунював у кінчиках пальців. Смалька, який вистрибнув їй на коліна й спробував лизнути в щоку, вона зустріла доволі холодно та неуважно. Душу Енн охопив романтичний трепет, і в такому стані вона не могла приділяти увагу якомусь обдертому котові.

Увечері в Дім Патті була доставлена посилка для панни Ширлі: коробка з дюжиною розкішних троянд. Філ зухвало підхопила картку, що випала з букета, і прочитала ім’я та віршовану цитату на звороті.

— Рой Гарднер! — вигукнула вона. — Енн, я й не знала, що ти знайома з Роєм Гарднером.

— Ми познайомилися нині в парку, — хапливо пояснила Енн. — Ішов дощ, мою парасольку вивернуло вітром, а він допоміг мені.

— О! — Філ із цікавістю глипнула на подругу. — І ця щонайбуденніша подія може служити причиною для того, щоб він надсилав нам десятки троянд на довжелезних стеблах разом із надзвичайно сентиментальними віршиками? І чого ж ми так шаріємося, дивлячись на цю картку? Енн, лице твоє виявляє тебе.

— Не кажи дурниць, Філ. Ти знаєш пана Гарднера?

— Я чула про нього й знайома із двома його сестрами. Та про нього в Кінгспорті чуло все достойне товариство. Гарднери належать до найзаможніших «синьоносих» аристократів. Рой дивовижно розумний і вродливий. Два роки тому захворіла його мати й він мусив покинути коледж і податися з нею за кордон — батько його помер, — проте, кажуть, тримався там бездоганно. Ох-хо-хо, Енн, тут пахне коханням! Я майже заздрю тобі, але не зовсім. Рой Гарднер — це все-таки не Джонас.

— Не будь дурна, — поблажливо мовила Енн. Але тієї ночі вона довго не склепила повік — та їй і не хотілося спати. Її фантазії були солодші й привабливіші за будь-яке марево із царства сновидінь. Невже нарешті прийшов справжній принц? Згадуючи ті прекрасні очі, що так глибоко проникали поглядом у її власні, Енн дуже схильна була вірити, що таки прийшов.

Розділ 26

З’ЯВЛЯЄТЬСЯ КРІСТІНА

У Домі Патті дівчата збиралися на лютневу вечірку, що традиційно влаштовували третьокурсники для четвертокурсників. Енн задоволено оглянула себе в дзеркалі своєї блакитної кімнатки. Того вечора на ній було особливо гарне вбрання. Первісно воно являло собою звичайнісіньку шифонову сукню на кремовій шовковій підкладці. Проте Філ наполягла на тому, щоб узяти її на різдвяні канікули