Читати книгу - "Мати все"

щиро. До Раї підсіла, обійняла.

— Бути того не може. Ану відкрий секрет, Раюшко. Це ж як такий борщ варити?

— Та просто. Треба буряк на олії підсмажити, потім цибульку і моркву. І один кубик курячого бульйону вкинути. А вже томат і капусту пізніше, коли картопля звариться, бо, коли вкинути томат разом із картоплею, вона твердою буде.

— І це хто ж тебе навчив такі борщі гарні варити?

— Бабця…

— Так у тебе бабця є? — цікавість під'юджувала Ангеліну, хоч Іветта категорично заборонила розпитувати дівчину про минуле.

— Померла…

— А мама?

— Мама є…

— Добра?

— Так… — губку закусила.

Ангеліна відчувала — досить. Та не утрималася:

— І скільки ж рочків маєш?

— Шістнадцять…

— Шістнадцять? — не повірила. — Ох, Раюшко, дивись мені. Годуватиму — і не відмовляйся. Зараз сніданок принесу і не відчеплюся, поки чистих тарілок не побачу. — Підхопилася, попхала столик на коліщатках до дверей. Зупинилася. — А в Бога віриш?

— Не знаю… — прошепотіло дівча.

За десять хвилин перед Раєю стояв той самий столик, тільки тепер на ньому, крім гарячого чаю, рум'янилися млинці, стікав соком яловичий стейк і ніби й досі шкварчала яєчня. Нянька з показною суворістю наказала з'їсти все, пообіцяла обов'язково повернутися і перевірити, та, коли за хвилину зазирнула до рожевої кімнати, побачила порожні тарілки і дівча, що спало на самому краєчку широкого ліжка. Скрутилося незграбно, одну руку приклало до грудей, другою прикрило щось на простирадлі. Цікава нянька витягла шию й побачила Платонове фото під маленькою долонькою.

— Он воно що… — прошепотіла збентежено. — Спи… Джульєтта хутірська… Піду твого Ромео пігулкою травити…

…Платон сидів у кріслі біля вікна. Нянька підійшла, торкнулася його плеча.

— Не спиш, янголе? Зараз сніданок принесу. І пігулку матінка веліла дати…

— Добре…

— Усе тобі «добре». А таємницю від Ангеліни, знаю, маєш. Та і хай! Мені однаково. Аби мати не дізналася. Добре сховав?

— Добре.

— І де? — Підступна.

— У серці. — До няньки обернувся. — У серці чотири камери. Багато закутків. Ти знала?

— Та звідки мені знати? Це ти в нас усе знаєш…

Іветта повернулася додому близько шостої вечора. Ангеліна аж за серце схопилася, такий кепський вигляд у хазяйки. Пакети відібрала, Іветту під руку…

— Що? Знову «добрий день» усі сили висмоктав? Ох Іветто Андріївно. Зупиніться вже, а то геть усіх урятуєте, а Платосик сиротою лишиться…

— Ялинка…

— Стоїть! Ялинка стоїть, Платон сидить, святкова вечеря готова, а мала так міцно заснула, ніби ніколи не висипалася.

— Її звати Раєчкою. Щоб я не чула цього принизливого «мала».

Господи! Ледь ноги переставляє, а команди роздає. Усе їй боротьба, сердешній.

Нянька допомогла Іветті дійти до спальні, заколотила солодкого чаю з ризьким бальзамом і, поки хазяйка з кожним новим ковтком повертала собі сили, розтирала їй ступні спиртовою настойкою з бджолиного підмору. А потім ще й витягла пляшечки кілька дохлих бджіл і приклала до ніг.

— І приляжте, їй-богу.

— Ні, Ангеліночко. Вечеря… Збери на стіл. За десять хвилин вечеряємо.

Нянька помчала на кухню, Іветта допила чай, відчинила шафу. Добрий день! Добрий рік. Жодних боргів, жодних невиконаних справ! Можна сміливо дивитися на годинник. У рожевій кімнаті сидить чудова лялька для сина: зараз Іветта познайомить їх і дуже обережно поведе діло до бажаної розв'язки. Добрий день. Варто надягти білий із молочним відливом костюм, що так подобається Платону. І діаманти.

Іветта вдяглася так швидко, ніби на неї чекали тяжкохворі. Увійшла до вітальні й тільки тепер помітила високу, розлогу, трохи розгублену ялинку, що заплуталася в павутинні гірлянд, серпантину, дощику, та не змирилася, репетувала — скляні іграшки одна об одну: дзелень… Під ялинкою — великий червоний мішок для подарунків. Іветта підійшла ближче, усміхнулася: зараз Ангеліна перекладе до мішка пакунки з «Глобусу». І буде диво!

Круглий стіл із карельської берези замело — біла скатертина — снігом. Срібло — кригою, порцелянові тарілки, тарелі. А запахи, запахи… З черговим тарелем до вітальні забігла Ангеліна.

— Усе! Можна вечеряти.

— Добре, Ангеліночко. Перевдягнися. Вечерятимеш із нами, — наказала. — Я зараз покличу Платона.

— А я дівча приведу, — визвалася нянька.

Іветта сиділа за столом, ледь стримувала роздратування. Довго ще на ляльку чекати? Усі зібралися. Ангеліна сукню з вишитим комірцем надягла, Платон — красень. Як йому личить чорний метелик із цією блакитною сорочкою і чорним піджаком. Шкода, що босий… Добре, що ноги під столом. Зайві питання і сумніви залишимо на потім. Сьогодні — знайомство. Та де вона?

— Можна їсти? — запитав Платон.

— Я по неї збігаю, — підхопилася Ангеліна.

Іветта владним жестом повернула няньку на місце. Підвелася — сама!

— Добрий вечір. — Почула шелест від дверей. Озирнулася.

У дверях вітальні стояло дівча. Нові джинсики ніби порожні всередині — ох і худа, зелений светрик Міккі Маусом усміхається, коса розпущена, на зап'ястку золота любов, а ноги… Ноги босі.

— Нарешті, Раєчко! Так і Новий рік пропустити можна. Не почути курантів. Не загадати бажань. — Іветта пішла до дівчини, обійняла за плечі, повела до столу. — Нарешті вся сім'я зібралася. Ангеліночку ти вже знаєш, а це Платон…

Іветта поставила збентежену дівчину поряд зі стільцем сина, прискіпливо подивилася йому в очі. Разів двадцять із Платоном бесіду вела, обережно пояснювала, як треба вести себе, щоби лялька залишилася з сином назавжди — не зіпсувалася, не порвалася.

— Добрий вечір, — ледь чутно прошепотіла Рая й опустила очі.

Нянька витягла шию й завмерла. Ну що, партизани, час язики розв'язувати? Дівча, певно, промовчить, бо щось дуже налякана, а Платосик ляпне. У тій голові таємниці не приживаються.

Платон подивився на дівчину, усміхнувся, простягнув руку… Іветта напружилася: невже нянька пігулку не дала? Платон провів долонею по довгому русявому волоссю.

— Ти залишишся зі мною назавжди?

Дівча розгубилося, безпорадно обернулося до Іветти.

— Безумовно, Платоне! — Іветта вже вела Раю до її стільця. — Хіба може бути інакше? Ми — одна сім'я, а в сім'ї всі люблять одне одного. І ніколи не покидають.

Слизька тема! Розмірковувати про сімейні цінності наступного дня після того, як Іветта брутально висмикнула з хутірця затюкане дівча, перед тим забравши в неї братів і маленьку сестру, — плазувати пузом по лезу, але виходу не було, Платон сказав геть не те, чого його вчила матінка, проте й не кинувся на ляльку, і вже це залишало хоч і невеликий, але таки простір для крену під час розмови.

— Запропонуймо зараз, під час вечері, розваги на новорічну ніч. Мій план такий… — Усадила Раю, всілася сама, кивнула: можна їсти, першою взяла виделку і все говорила, говорила — якнайдалі від небезпечних тем. — Зараз повечеряємо на славу, бо їсти