Читати книгу - "Фараон"

і напевно так і є, як ти кажеш, що доля певний час буде до нас неласкава. Але як цього уникнути? Є на Нілі небезпечні місця, які не перепливе жоден човен, але мудрий стерничий оминає згубні вири. Так само і з нещастям народів. Народ — то човен, а час — ріка, що в певних епохах утворює вири. І якщо хисткий рибальський човник може обминути небезпечне місце, то чому б мільйони люду не могли у подібних обставинах уникнути загибелі?

— Мудрі твої слова, — відказав Бероес, — але я тільки дещо зможу на них відповісти…

— Хіба ти не знаєш усього, що має бути? — запитав

Гергор.

— Не питай мене про те, що я знаю, але не можу сказати. Найважливіше для вас — протягом десяти років утримати мир з Ассірією, а це в межах ваших можливостей. Ассірія ще побоюється вас і не відає про зловісну долю, яка тяжіє над Єгиптом. Поки що вона хоче розпочати війну з народами півночі й сходу, які живуть над морем. Отже, зараз саме слушний час укласти з нею угоду.

— На яких умовах? — спитав Гергор.

— На дуже вигідних. Ассірія відступить вам ізраїльську землю аж до міста Акко, і край Едом аж до міста Елат. Так без війни ваші кордони розширяться на десять днів путі на північ і на десять днів на схід.

— А Фінікія?.. — спитав Гергор.

— Стережіться спокуси!.. — заволав Бероес. — Якби сьогодні фараон простяг руку до Фінікії, через місяць ассірійське військо, що має йти на північ і схід, повернуло б на південь і за рік його коні плавали б у Нілі.

— Але ж Єгипет не може зректися свого впливу на Фінікію! — вибухнув Гергор.

— Якщо не зречеться, то сам накличе на себе загибель, — спокійно відповів Бероес. — Зрештою ось що сказала найвища колегія: «Перекажи Єгиптові, — наказували брати з Вавілона, — щоб він на десять років припав до своєї землі, як куріпка, бо чигає на нього яструб злої долі. Перекажи, що ми — халдейці — ненавидимо ассірійців дужче, ніж єгиптяни, бо несемо тягар їхньої влади, але радимо Єгиптові зберегти мир з цим кровожерним народом. Десять років — зовсім малий час, після якого ви зможете не тільки повернути давні позиції, а й нас порятувати».

— Це правда! — мовив Мефрес.

— Поміркуйте самі, — вів далі халдеєць. — Якщо Ассірія вестиме з вами війну, вона потягне за собою і Вавілон, який не любить війни, захопить наші багатства і затримає працю мудрості. Хоч вони, й не підкорять вас, однак країна ваша на довгі роки залишиться зруйнована і втратить не лише незчисленну кількість людей, але й свої родючі землі, які без вашої праці пісок засипав би за один рік.

— Ми розуміємо це, — мовив Гергор, — і тому не думаємо зачіпати Ассірію. Але Фінікія…

— А що вам шкодить, — сказав Бероес, — коли ассірійський розбійник притисне фінікійського злодія? На тому зароблять наші й ваші купці. Якщо ви хочете мати під своєю владою фінікійців, дозвольте їм осісти на ваших берегах. Я певен, що найбагатші й найспритніші з них залюбки втечуть з-під влади ассірійців.

— А що ж станеться з нашим флотом, якщо ассірійці захоплять Фінікію? — спитав Гергор.

— Адже насправді це не ваш флот, а фінікійський, — заперечив халдеєць. — Якщо вам бракуватиме тірських і сідонських кораблів, ви почнете будувати власні й навчите єгиптян мореплавства. Якщо будете розумні й спритні, вам пощастить перехопити у фінікійців торгівлю на всьому заході. Гергор махнув рукою.

— Я переказав вам усе, що мені велено, — мовив Бероес, — а ви чиніть на свій розсуд. Але пам’ятайте, що над вами тяжіє десять зловісних років.

— Мені здається, святий муже, — озвався Пентуер, — що ти згадував про внутрішні чвари, які загрожують Єгиптові. Що це має бути?.. Якщо ти зволиш відповісти слузі твоєму…

— Про це не питайте мене. Ви про те мусите знати краще, аніж я, чужа людина. Пильність виявить вам хворобу, а досвід підкаже ліки.

— Вельможі страшенно утискують простий люд, — шепнув Пентуер.

— Віра занепала!.. — додав Мефрес.

— Є багато людей, які прагнуть загарбницької війни, — сказав Гергор. — Я вже давно бачу, що ми неспроможні її вести. Хіба що років через десять…

— Отже, ви укладете договір з Ассірією? — спитав халдеєць.

— Амон, котрому відкрите моє серце, знає, який немилий мені цей договір, — відповів Гергор. — Ще так недавно ці нікчемні ассірійці платили нам данину. Але коли ти, святий отче, і найвища колегія кажете, що доля проти нас — ми мусимо укласти цей договір.

— Це правда, що мусимо!.. — додав Мефрес.

— Тоді повідомте раду у Вавілоні про свою ухвалу, а вони поведуть справу так, що цар Ассар спорядить до вас послів. Повірте мені — ця угода буде для вас корисна: ви без війни розширите свої володіння. Зрештою, все це обміркувала найвища рада жерців.

— Нехай пошлють вам боги своє благословення: багатство, владу і мудрість, — мовив Мефрес — Так, треба піднести віру в жерців, а ти, святий муже Бероесе, допоможеш нам…

— Треба насамперед поліпшити становище єгипетського народу, — мовив Пентуер.

— Жерці… народ!.. — проказав ніби сам до себе Гергор. — Насамперед треба приборкати тих, що прагнуть війни. Правда, його святість фараон згоден зі мною, й здається мені, що я маю певний вплив на серце достойного наступника трону (хай живуть вони вічно!). Але Нітагер, якому війна потрібна, як рибі вода… Але начальники найманого війська, які лише у війну стають помітними в нас… І наша знать, якій здається, що війна покриє її борги фінікійцям, а їй принесе багатство…

— А тим часом хлібороби гинуть від непосильної праці, а робітники раз у раз повстають проти здирств управителів, — додав Пентуер.

— Цей завжди своєї! — мовив замислений Гергор. — Ти, Пентуере, думай собі про хліборобів та робітників, а ти, Мефресе, про своїх жерців. Не знаю, що вам пощастить зробити, але я присягаюсь, що, якби мій власний син штовхав Єгипет до війни, я знищив би власного сина.

— Так і чини!.. — відповів халдеєць. — Зрештою хто хоче, нехай воює, аби тільки не в тих країнах, де може зіткнутися з Ассірією.

На тому рада закінчилась; халдеєць накинув перев’язь на плече і закрив обличчя; Мефрес і Гергор стали по обидва боки від нього, а за ними Пентуер; всі повернулися до вівтаря.

Коли Бероес, схрестивши руки на грудях, почав шептати заклинання, в підземеллі знову все захвилювалось і почувся ніби далекий гомін, який здивував присутніх. Тоді маг промовив голосно:

— Бараланенсе, Балдахенсе, Паумахе, взиваю до вас, щоб ви були свідками нашої угоди і підтримували наші наміри…

Тут залунали звуки сурем,