Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

class="p1">Це одна з найкумедніших пісень «Старшої Едди».

Сюжет із викраденням та поверненням зброї Тора не має паралелей в інших стародавніх джерелах. Але у пізніших середньовічних пам'ятках досить поширений — наприклад, у естонському фольклорі. За стилем і фабулою «Сказання про Трюма» тяжіє радше до середньовічних балад, аніж до давньої епічної традиції Півночі. Того вигляду, якого пісня має в рукописі «Старшої Едди», цей твір набув порівняно пізно, але це може бути наслідком опрацювання якогось давнішого сюжету язичницької доби.

Промови Альвіса

Фабулярна основа цієї пісні є римою до «Бесіди з Вафтрудніром», цебто змагання у знаннях космологічного характеру. З лексичного погляду, «Промови Альвіса» є своєрідним словником синонімів і хейті («імен», поетичних епітетів), що ними позначають різні явища природи. Можливо, ця пісня згодом надихнула Сноррі Стурлусона на написання унікального «підручника скальдів» у «Молодшій Едді».

Щодо часу створення «Промов Альвіса» одностайної думки фахівці не мають. Переважає думка, що цей твір створено як наслідування «Бесіди з Вафтрудніром» не раніше за середину XII сторіччя. Інші дослідники, одначе, датують її (принаймні у фабулярному аспекті) давнішими язичницькими часами.

Не зовсім ясно, які права дверґ Альвіс («Всемудрий») мав на дочку Тора і з ким домовлявся про весілля. Також не зовсім ясно, чому Тор, який відразу був проти цього дивного шлюбу, не прогнав приходька геть чи не вбив його на порозі. Можливо, спрацював закон гостинности: Тор, повівшись із гостем негідно, втратив би статус ґазди, «мужа державного» і патріарха, тому і скористався правом ритуального шлюбного випробування.

Сенс останньої строфи полягає у тому, що Тор зумисно так довго розпитував Альвіса, щоб на ранок сонце обернуло карлика на камінь, у нордичній міфології це взагалі традиційний вид знешкодження більшости хтонічних персонажів (наприклад, тролів). Оскільки Альвіс походить із народу дверґів, а дверґи — очевидно хтонічні (земляні, підземні, приналежні до Нижнього світу) створіння, то і його сонячне світло перетворює на камінь. Втім, у фольклорі щодо карликів це правило працює геть не завжди.

Сказання про Вьолунда

«Сказання про Вьолунда» («Völundarkviða») займає проміжне місце між двома великими текстовими корпусами «Старшої Едди»: піснями про богів і піснями про героїв, які й зачинає. З текстами суто міфологічної тематики цей твір поєднує низка фабулярних паралелей казкового характеру, певні фантастичні елементи: наречені-валькірії, «ельфійські» конотації Вьолунда, його здатність літати. Водночас твір апелює до героїчної та історичної (чи квазіісторичної) традиції: Вьолунд і його брати названі синами конунга фінів, а Нідуд править у Світьоді (себто в Швеції), хоча жодних історичних відомостей ані про нього, ані про народ ньярів, яким він керує, наразі не знайдено. Також у строфі 14 подибуємо посилання на вьольсунго-нібелунгівську міфологему.

Структура твору містить дві наочні фабули: казково-міфічний сюжет про шлюб із фантастичними істотами (дівами-птахами, валькіріями) та історія ув'язнення і помсти Вьолунда. Коли рими до першої фабули з легкістю віднаходимо у світовій міфологічній скарбниці, то другий сюжет є оригінальним нордичним твором. Отже, Вьолунд — мисливець, воїн і майстерний коваль — стає бранцем Нідуда, якого підозрює в убивстві своєї дружини. Щоби помститися, він створює залізні перетинчасті крила (fitjum, власне «перетинки»), тоді заманює синів короля, вбиває їх, згодом зваблює дочку короля Бьодвільд, а потім на крилах полишає місце ув'язнення, дістається до господи Нідуда й збиткується з нього. Цей персонаж (важко сказати, чи й сюжет загалом) знаний не лише скандинавській традиції, а й англосаксонській: так, у «Беовульфі» головний герой просить: «Надійшли, як загину, Гіґелакові обладунок найкращий (...) Гретеля спадщину, Велунда витвір» (строфа 450-455, пер. Олени О'Лір).

Викликають низку питань міфопоетичні характеристики Вьолунда. По-перше, чим зумовлена його здатність літати? Чи просто викувані крила, а чи ще й перстень, якого Нідуд забрав у хаті Вьолунда (строфа 8) і згодом віддав дочці й якого та принесла ковалеві, щоб той полагодив на ньому злам? Чи цей перстеник має символічну шлюбну семантику: адже він належав Гервьор Премудрій, жінці Вьолунда, тому, віддавши його своїй дочці, король тим самим ритуально зробив її дружиною Вьолунда? З цього погляду Вьолунд реалізує своє право на Бьодвільд як на законну дружину, хоча і в антисоціальний спосіб.

По-друге, в популярній літературі нерідко зустрічається теза про приналежність Вьолунда до племені альвів. Що дає підстави для такого припущення? У строфі 10 героя названо «альвом співочим» (alfa Ijóði), що ще перекладають як «альв-людина». У строфах 13 і 32 Нідуд кличе його «альвів володарем» (víisi alfa). Не зовсім ясно, чи йдеться про «етнічну належність», чи це просто поетичний прийом, метафора, покликана підкреслити знання і вправність Вьолунда. Також варто згадати, що нордична міфологія знає два племені альвів: білих (у «Старшій Едді» майже не згадуються, знані переважно з творів Сноррі Стурлусона й пізнішої фольклорної традиції, британські ельфи) і чорних (гномів, кобольдів, карликів, дверґів). Останні відомі великою вправністю в різних ремеслах, зокрема, й у ковальстві. Враховуючи ковальську майстерність Вьолунда, можна припустити, що йдеться про його спорідненість — генетичну чи культурну, тут не вартує, — саме з чорними альвами.

Лебедині шати сестер є міфопоетичним маркером їхньої божественної природи, актуалізованої в нордичній традиції в образі валькірій, що має паралелі і в інших міфологіях.

Важко сказати напевно, дочками яких саме південних королів були згадані на початку валькірії. Так, Хлодвера можна дуже обережно ототожнити з Хлодвігом, королем з Меровінгів, що охрестив народ франків. К'яр же з Валланду, радше за все, є узагальненим образом римських імператорів (його ім'я виводиться із лат. Ceasar — «кесар», «цар»). Можливо, це відсилання до Карла Великого, що носив титул імператора Західної Римської імперії.

Пісня про Хельґі, сина Хйорварда

Ця пісня, як і деякі інші тексти «героїчного» корпусу «Едди», за структурою дещо нагадує сагу. Так, у центрі уваги — доля Хельґі, чий життєвий шлях ретроспективно простежується від народження до смерти. Менше уваги припадає на Атлі, старшого бойового товариша Хельґі. В пісні звучать міфопоетичні мотиви: віра в чари, чаклунів, відьом, духів, валькірій, велетів тощо. Цікавим здається також мотив утілення героїчної долі: Хельґі має передчуття, що не повернеться з двобою, але навіть не намагається його уникнути. Цю тенденцію, притаманну нордичній літературі загалом, ми ретельніше розглянемо згодом.

Прозовий фрагмент між строфами 31 і 32 ілюструє деякі особливості нордичної міфопоетики. Дія відбувається у переддень йоля — скандинавського Нового року, часу, коли сонце помирає і відроджується. Саме тоді сили темряви міцнішають. Тому не дивно, що Хедін зустрічає троль-відьму верхи на вовку, зі зміями замість вудил (це взагалі хрестоматійна іконографія подібних створінь). Потвора напрошується до Хедіна у супутниці, хоче