Читати книгу - "Старша Едда. Епос"

Деякі дослідники вбачають у цьому творі відгомін язичницьких шлюбних ритуалів. Мусимо не згодитись. Якщо і шукати якісь поганські ритуальні рудименти, то хіба у тематиці плодючости. Так, цю пісню могли виконувати піп час весняного свята поєднання бога сонця із богинею землі. Проте таке поєднання не конче передбачає статусних, шлюбних стосунків. Ба більше: в усіх архаїчних, традиційних землеробських спільнотах практикувався весняний, дошлюбний секс (кельтське свято Бельтайн, наші «вечорниці», «бурячки», «гречка» тощо), прямі наслідки якого робилися наочними аж восени; саме тоді засилалися свати, укладалися шлюби, святкувалися весілля. Тобто юнак мав спочатку довести, що здатен запліднити жінку, а вже потому лаштувати родинний добробут. Інша річ, що на час заселення Ісландії ці традиції могли зазнати сильної редукції.

Вельми цікавими є строфи 26-36, що складаються із чорномагічних заклять (власне, прокльонів), які могли побутувати в усній традиції за язичницьких часів.

Ім'я «Скірнір» означає «Світлий». На наш погляд, це досить кумедно, враховуючи його обізнаність у чорній магії.

Пісня про Харбарда

Це одна із найкумедніших пісень «Старшої Едди».

Типологічно її відносять до так званих «пісень-пересварок». У цьому випадку компліментами обмінюються Тор, що повертається із чергової виправи до країни велетів, і таємничий перевізник на ймення Харбард, у якому, втім, неважко впізнати Одіна. Стилістично цей твір кардинально відрізняється від інших еддичних пісень: він є досить вільним (коли б не сказати — неохайним) за ритмом і розміром, за структурою строфи і рядка, вірш іноді мало не перетворюється на прозу, що, зрештою, зменшує пафос, обертаючи героїку майже на фарс. Але це не свідчить про те, що «Пісня про Харбарда», мовляв, написана християнами, які висміюють поганські рудименти, як іноді доводиться читати. Навпаки — «Пісня про Харбарда» вважається фахівцями одною з найдавніших у «Старшій Едді», а про питомі функції кумедного у нордичній культурі докладніше можна прочитати у праці А. Гуревича «О природе комического в „Старшей Едде“».

Нордична міфологія подарувала нам чудове поняття «троль». У «Пісні про Харбарда» Одін «тролить» Тора. Адже той чесно перелічує свої вчинки, ці сюжети знаходять паралелі в інших джерелах, тоді як Одін просто вигадує свої «подвиги» і збиткується з власного сина. Можливо, в основі цього сюжету лежить ритуал перевірки, а можливо, це відгомін ритуального обміну образами перед початком бою, кінцева мета якого полягає у зменшенні магічного потенціалу опонента, зниженні бойового духу ворожого війська.

Цікава тематика діянь обох учасників пересварки. Тор тут виступає як захисник людей і богів від йотунів, тобто як культурний герой і покровитель «статусного» простору, патріархальне божество. Харбард є абсолютною протилежністю: він розпалює війни між людьми, досягає свого через хитрість і чари, а переважна більшість його перемог відбувається на «амурному» фронті, тобто тут Одін винаочнює свою хтонічну, трікстерську, маргінальну природу і постає богом війни, насильницької смерти, омани й чаклунства. При тому обидва божества рівно шановані, належні до єдиної спільноти — асів, ба навіть є родичами.

У цьому зв'язку дослідникам варто було б дослідити обставини, що змусили давніх германців обрати собі за голову пантеону таке божество, як Одін.

Пісня про Хюміра

Фабулярна основа цієї пісні є класичним квестом, кінцева мета якого полягає у тому, щоб аси влаштували новорічний бенкет, убачається паралель із пошуками Граалю і його вихідних варіантів, відомих із кельтської міфології. Це і казан як винагорода, і випробування героя, і місце локації сакрального скарбу (за морем-Еліваґаром, у хаті йотуна, посеред безплідних лавових полів — тобто у символічній «країні мертвих», у хтонічному просторі), та, зрештою, поміч вродливої жінки. Проте пародійність (чи принаймні іронічність, хоч і дещо специфічна) «Пісні про Хюміра» очевидна. Взяти хоча б гіперболізований апетит Тора, чи жбурляння чари (келиха) в голову хазяїну, чи епізод на морі.

Стилістично «Пісня про Хюміра» споріднена із поезією скальдів. Цей твір рясніє алітерацією і кеннінґами — дво- і трискладовими метафорами, які є «візитівкою» авторської нордичної поетичної творчости. Наявні також синтаксичні переноси з рядка до рядка і навіть зі строфи до строфи. Швидше за все, пісню склали вже в Ісландії. Вона вважається досить пізньою (але — див. кеннінґ «родич мавпи»).

Пересварка Локі

Ця пісня, як випливає з її назви, відноситься до жанру пісень-пересварок. Локі — божество полум'я, чарів, веселощів, підступу, хитрощів (маргінал, трікстер) — не добираючи слів, ганьбить асів і асиній. Перепадає також присутнім ванам, господарю обійстя Еґіру та їхнім слугам. Тут він вповні розкриває свою асоціальну, маргінальну, трікстерську, навіть зловорожу, хтонічну природу. Він явно провокує конфлікт, зводячи нанівець будь-які спроби мирного залагодження ситуації, що виникла з його вини. Ця його очевидна асоціальність завжди викликала у дослідників гострий інтерес. Адже Локі — божество із роду асів, а також, незважаючи на позірну трікстерність, він є одним із головних культурних героїв скандинавської міфології. А проте, у ритуальній традиції північних язичників культу Локі немає як такого.

Пояснити це можна хіба тим, що Локі трактується як тінь, криве віддзеркалення Одіна, якому він доводиться кревним братом і магічно єдиносущий із ним. І якщо йотуни втілюють просто хтонос, хаос, ворожі сили природи, принципово чуже культурне поле, то образ Локі акумулює маргінальні прояви саме людської вдачі, психології, культури. Він, сильно спрощуючи, взірець того, яким може бути ас (чи й людина), але яким НЕ МАЄ бути — ані божество, ані, передовсім, смертна людина, коли не хоче зруйнувати всесвіт. Бо варто нагадати, що в годину Раґнарьок Локі відведено геть не останню роль.

Цей його особливий статус — «лихий близнюк» Одіна — пояснює, до речі, чому ніхто з асів чи ванів, присутніх на вечірці в Еґіра, не вжив щодо нього жодних заходів, крім словесних. Ніхто не був рівним йому за статусом. Сам же Одін також не міг силоміць впливати на свого кревного брата. І лише поява Тора — захисника богів і людей, охоронця родового вогнища, втілення всього, сказати б, людського, правильного, патріархального, статусного, тобто абсолютна протилежність Локі — змусила останнього припинити сварку і піти геть. У цей момент Локі остаточно втрачає зв'язок із народом асів.

Характерно, що богів Локі звинувачує у боягузтві й «жінкоподібності» (або, послуговуючись сучасною політкоректною термінологією, «альтернативній сексуальності»), а жінок у розпусті, тобто ставить під сумнів статус кожного окремого божества. Втім, варто одразу ж зауважити, що, окрім спеціально прокоментованих випадків, ці закиди не підтверджуються іншими джерелами, тож їх можна вважати дошкульними вигадками Локі.

Більшість дослідників відносять час створення «Пересварки Локі» до язичницької доби.

Сказання про Трюма