Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

разів грізніших за цю. Тільки малодушним кохання не надає хоробрості. Навіть боягуз, натхненний усмішкою коханої дівчини, може проявити чудеса відваги.

Аренс Рінгольд стояв поруч зі мною. Ми зіткнулися з ним у натовпі і навіть перекинулися кількома словами. Він говорив зі мною не просто ввічливо, а навіть дружньо. У його словах майже не відчувалося властивого йому цинізму, та варто було мені лишень пильно подивитися на нього, як очі його починали бігати, і він опускав їх.

Рінгольд навіть не підозрював, що мені відомі всі його плани. А я знав, що він плекає думку вбити мене!

Розділ XXXVIII
Скинення вождів

Цього дня агент діяв рішучіше. Він вів ризиковану гру, але був твердо переконаний у своїй перемозі і озирав вождів поглядом повелителя, заздалегідь упевненого в їхній цілковитій покорі.

Часом його погляд з якимось особливим виразом зупинявся на Оцеолі. В очах агента читалося зловісне торжество. Я знав, що означали ці погляди, і розумів, що вони не віщують для молодого вождя нічого доброго. Якби в цю мить я міг непомітно підійти до Оцеоли, то шепнув би йому кілька застережних слів.

Я картав себе, що раніше не подумав про це. Гадж-Єва могла б передати йому вчора вночі мій лист. Чому я не послав його? Я переймався своїми бідами і не подумав про небезпеку, яка загрожувала моєму другові. Я все ще вважав Пауела своїм другом.

Я не знав напевне, що замишляв агент, хоча з розмови, яку мені вдалося підслухати, здогадувався про його подальші цілі. Так чи так, а Оцеолу мали заарештувати! Але ж це грубе порушення закону. Аби це зробити, треба мати вагомий привід. Навіть необачний агент не міг зважитися на такий сміливий крок – перевищити свою владу без серйозних на те підстав. Але який привід?

Онопа і «ворожі» вожді пішли, тоді як Оматла і «дружні» вожді залишалися, – ось що створювало сприятливі можливості для агента. Він вирішив, що привід для арешту дасть сам Оцеола.

О, якби я міг шепнути бодай слово на вухо моєму другові! Та було вже пізно. Тенета розставлені, пастка готова, і особлива дичина от-от має попастися. Попереджати його вже запізно! Я міг лишень грати роль мовчазного свідка при вчиненні акту величезної несправедливості, при страшному порушенні законних прав індіанців.

У штабі генерала поставили стіл із чорнильницею і перами. Агент стояв за столом, на якому розстелили величезний аркуш пергаменту, складений у кілька разів – то була Оклаваська угода.

– Учора, – одразу ж перейшов до суті агент, – ми лишень згаяли час на балачки. Сьогодні слід перейти до дій. Ось… – продовжував він, указуючи на пергамент, – ось документ про переселення за планом Пейна. Сподіваюся, ви докладно обговорили все, що я казав вам учора, і готові підписати.

– Так, ми обговорили, – відповів Оматла за себе і за свою партію, – і готові підписати.

– Першим має підписати головний вождь. То де ж Онопа? – запитав хитрун, роззираючись із удаваним подивом.

– Вождя вождів тут немає.

– Чому його немає? Він повинен тут бути. Чому він відсутній?

– Він хворий і не може бути на раді, – відповів зять вождя, Гойтл-Меті.

– Це брехня, Стрибуне! Онопа тільки прикидається хворим. І ви добре це знаєте.

По цих словах похмуре обличчя Гойтл-Меті аж посіріло, і він весь затремтів од люті. Але вождь стримав свій гнів і, з презирливим вигуком схрестивши руки на грудях, прийняв колишню спокійну позу.

– Абраме, ти був радником Онопи і маєш знати його наміри. Чому його немає сьогодні?

– О маса генерале, – відповів негр ламаною англійською мовою, – звідки старий Ейб може знати, що хоче зробити король Онопа? Він не каже мені, куди і навіщо йде. Він великий вождь і нікому не повідомляє своїх планів.

– Але він підпише договір? Кажи: так чи ні?

– Ні! – відповів негр твердо, ніби йому було доручено так відповісти. – Це я знаю напевне. Він не підпише договору. Не підпише. Ні!

– Досить! – закричав агент. – Досить! Слухайте мене, вожді і воїни семінолів! Я маю повноваження від вашого Великого Батька, президента Сполучених Штатів, який є вождем усіх нас. Ці повноваження дають мені право карати за непокору і зраду. Я застосовую їх зараз щодо Онопи – відтепер він більше не вождь семінолів!

Ця несподівана заява приголомшила всіх довкола. Вожді і воїни – всі підвелись, тривожно впившись очима в агента. Одні розгнівалися, інші здивувалися. Дехто, вочевидь, був задоволений, але більшість зустріли це повідомлення з явною недовірою.

Звичайно, агент жартує. Яке право мав він скидати вождя семінолів? Як сам Великий Батько міг наважитися на це? Семіноли – вільний народ, вони навіть не платять білим данини, у них немає жодних політичних зобов’язань. Тільки вони можуть вільно обирати головного вождя або скидати його.

Та ж ні! Невдовзі всі переконалися, що він говорив серйозно. Хоч який безглуздий був план позбавлення влади короля Онопи, агент за всяку ціну вирішив виконати його, і якщо вже він зробив таку заяву, то діяти треба було негайно. Він звернувся до Оматли:

– Оматло! Ти був вірний своєму слову і своїй честі. Ти заслужив право стати повелителем хороброго народу.

Відтепер ти будеш королем семінолів! Великий Батько і весь народ Сполучених Штатів вітають тебе і не визнають нікого іншого! Отже, переходимо до підписання угоди!

Агент подав знак, Оматла підійшов до столу, взяв перо і написав на пергаменті своє ім’я.

Запала глибока мовчанка серед глядачів. Раптом її порушило одне слово, вимовлене гнівним голосом. Це слово було: «Зрадник!»

Я озирнувся, щоб дізнатися, хто це сказав, і побачив, що губи Оцеоли ще не встигли зімкнутися, а очі його презирливо дивились на Оматлу.

Після Оматли узяв перо Чорна Глина і поставив під угодою свій підпис. Один за одним підходили Охала, Ітоласе та інші вожді – прихильники переселення.

Вожді патріотів випадково, а чи й навмисно стояли осторонь на лівому крилі півкола. Тепер настала їхня черга. Першим мав підійти Гойтл-Меті. Агент не знав, чи підпише він договір. Усі завмерли в напруженому очікуванні.

– Твоя черга підписувати, Стрибуне! – звернувся до нього агент, перекладаючи його індіанське прізвисько на англійську мову.

– Ви, гляди, от-от обскакаєте мене! – відповідав меткий і дотепний індіанець. Та в його жарті крилася серйозна відповідь.

– То ти відмовляєшся підписати?

– Гойтл-Меті не вміє писати.

– У цьому немає потреби – твоє ім’я вже позначене тут. Ти можеш тільки прикласти до угоди свій палець.

– А раптом я покладу палець не на те місце?

– Ти можеш підписати, поставивши хрест, – продовжував агент, усе ще сподіваючись умовити