Читати книгу - "Промінь"

випросталася в кріслі, дуже бліда, її коротке волосся піднялося сторч:

— Я більше не прийду сюди, і не буде ніякого впливу! Ні завтра, ніколи! Без мене Промінь не працюватиме, зрозуміли?!

Двері роз’їхалися перед нею, і з’їхалися за її спиною. Еллі, роздмухуючи ніздрі, покосилася на Славіка.

— Не сци, принесемо на руках, — ліниво повідомив Славік. — Лагідно так. М’якою силою.

— А якщо вона повіситься?

— Ніфіга, — Славік зсунув брови й тривожно задумався. — Бляха… Де ви такі беретеся… Невротики, суїцидники… Давайте всі напишемо розписки для Марго, що вона — гарантовано другий номер!

— А вона, типу, повірить.

— Еллі, — Славік забарабанив пальцями по столу, — іди й заспокой її, як жінка жінку. Утіш, умов, розкажи про своє життя…

— Я вже це проходила. У той вечір, коли ти її догнав, стягнув з неї купальник…

— То був не я!

— …Повалив на травичку біля басейну, розвернув лицем униз, запхнув під живіт руку…

— То. Був. Не я!

Він устав, перекинувши стільця, пішов до дверей, зупинився на порозі:

— Якби не ідіот-Славік… знаєте, де б я зараз був? Та вже точно не тут, не в цьому довбаному проекті… не з вами.

Клацнули стулки дверей за його спиною. В офісному залі залишилися Денис і Еллі.

Денис підняв очі: тепер він був упевнений, що зоряний шлейф навколо голографічного «Променя» справді змінився. Зірок стало більше, і загальний спектр змістився в бік червоного.

Еллі сиділа, втупившись у телефон, пальцем змахуючи віртуальні сторінки, наче бажаючи позбутися їх назавжди:

— Динаміка приросту хороша, двісті голів у третьому поколінні ми точно отримаємо.

— Ти їх рахуєш, як худобу.

— О боже, та поясни ж мені, як їх іще рахувати, як індивідуумів, особистостей, найцінніших, чудесних людей, бла-бла… Ти чого поступився йому ініціативою?! Він вийде на перший рядок рейтингу зі своєю проклятою «стратегією», і ми з тобою будемо жувати гудрон!

— Як він вийде на перший рядок? Ти що, бачиш, щоб росла осмисленість?

Еллі закліпала очима. Підняла погляд від смартфона, подивилася з недовірою.

— Йому зарахується негодящий вплив, — сказав Денис. — Він скотиться в рейтингу нижче за тебе.

— Та ти довбаний геній, — вона нервово засміялася. — Я думала, ти злякався… А ти вишукано пропустив його вперед, щоб він зганьбився… Що ти думаєш про його стратегію?

— Поки що я бачу те саме, що й ти: він нахабно вкрав у мене ідею Аварії. Але Аварія була сильним ходом: кванти боролися за життя, керували своєю долею… А те, що він робить, якась пародія: ну, «пропадуть» у «Променя» ще якісь файли. Ну, знову будуть усі гуртом відновлювати — ні інтриги, ні напруги. Їм скоро набридне, і осмисленість упаде.

— Гей-гей, а ми встигнемо його підняти? — тривожно запитала Еллі. — До Прибуття, знаєш, нам треба дев’яносто відсотків!

— Будемо розв’язувати проблеми в міру їх появи, — втомлено відгукнувся Денис. — Спочатку нехай Славіків рейтинг упаде.

Еллі встала, обійшла стіл. Усміхнулася. Глянула винувато. Поклала долоню йому на маківку — теплу, оксамитову, як котяча лапка… Легку, приємну долоню…

Він нахилив голову, струшуючи чужу руку.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

— Оце тести нашої команди… Триста людей, триста анкет, за всіма параметрами — професійні, інтелектуальні, психологічні… Бачиш?

Ліза не могла зрозуміти, до чого він хилить.

— А оце… тести наших батьків у тому самому віці. Дивись.

Ілля розгорнув екран на всю кімнату; Лізі довелося зробити зусилля, щоб цифри та об’ємні графіки набули для неї сенсу. Отак колись Ґреґ розгорнув був екран… Хотів пояснити їй інженерну штуку, якої вона не змогла зрозуміти — не вистачило освіти. Вона сказала зопалу, що візьме додатковий курс і стане інженером. Ґреґ розсміявся… І пішов в енергетичний відсік, тепер там жменька пилу на залізній підлозі, жменька пилу…

— Лізо, що з тобою?!

— Нормально, — вона висмикнула себе з розпачу, звично, як застібають пряжку на поясі. — Що ти хотів мені…

Насупилася, дивлячись на екран. Різниця між поколіннями впадала у вічі: батьки й матері розумніші, освіченіші, гнучкіші, талановитіші за дітей. Інтелектуальні й професійні коефіцієнти батьків досягали верхніх планок, а у дітей теліпались на середньому рівні, десь нижче, десь вище.

— Наших батьків, — обережно сказала Ліза, — добирали з мільйонів за багатьма параметрами. Не треба з ними змагатися, вони були найкращі з найкращих, а ми…

— Вони повторювали нам з народження, що ми повинні бути ще кращі!

«Вони нам брехали».

— Вони надто багато від нас хотіли, — сказала вона м’яко. — Заспокойся, з нами все гаразд, ми здолали Аварію, тепер ростимо нових дітей…

— Не здолали, отож бо й воно. Роботи наших інженерів — непридатні, Промінь забракував їх усі! У кожному проекті дірки, вразливості, незрозуміло, як їх допрацьовувати… Лізо, подивись на ці тести! Порівняй! Ми деградуємо! Що буде з нашими дітьми?! Вони прилетять на Нову Землю, щоб жити в печерах і в норах, їхні діти забудуть грамоту, а онуки ходитимуть на полювання зі списом?!

На його білому обличчі горіли червоні плями: полуниця в сметані.

— Кривдно, — зізналася Ліза, знову подивившись на екран. — Не думала, що ми такі… невдахи.

— Промінь на підставі цих даних вважає, що нам треба міняти систему виховання.

Ліза насупилася: слабкий, віддалений дзвіночок. Тривога. Неясна. Незрозуміло.

– Іллюшко, відколи ми цікавимося думкою Променя про те, що стосується людських справ?

— Але… хіба ні, Лізо? Я говорив з хлопцями… для всіх це жах. Усім соромно. Не розумію, чого ми так довго недооцінювали цей фактор… Хоча ні, розумію. Ми виросли в тепличних умовах! Нам не ставили оцінок у школі, ніколи! Нас хвалили за кожну дрібничку, і ми не гналися за високими досягненнями! Згадай, як ти зламала