Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розплющив очі хутко, на лікоть звівся.
Ой, ні, даремно лякався.
Не уява, дійсність була. Сиділа напроти, на другій лавці. І наспівувала… Зиркнув на неї, вона на мене…
Хто вона — не добрав одразу. Одне ясно — жінка була. Чого там сиділа?.. Не думав. Сиділа — значить, треба було сидіти. Може, як і мені.
І поза цим цікаво було. Кілька догадок промайнуло в голові. А одна:
«Лицарка ночі, мабуть? Вулична повія?..»
Не знав я їх. Знав — тільки не близько. Ще чув, читав: то пасинки долі, пасинки рабства. А товариші старші платню з ними пропивали. І дехто на цілі місяці лягав у шпиталь… Так, так. Всі докази цьому: вбрання якесь коротеньке. І коліна зверху — нога через ногу. Брилик біленький на ній, та й усе, здається…
Я мовчав. І вона мовчала. І всього між нами півтора саженя. А врешті заманулось поговорити. Про віщо — не важно. Так просто — поговорити, й тільки. Спати не хотілось. їй теж не хотілось. (Так мені здалося.) Але заговорити першим не міг, не насмілювався просто.
Може, вона й не повія?.. Може ж так бути? Коліна ще нічого не говорять.
Перестала співати раптом і закурила. Черкнула сірником, освітилась на мить. Тільки й побачив: голії повнії руки та цигарку в зубах. Та ще блідо-зеленеє вбрання й підв’язки на ногах. Лиця не побачив — брилик затуляв.
Схотілося і мені покурити. Рідко курю я, але цигарки завжди в кишені. Сірники теж були, та навіщо псувати — в сусідки припалю. (І зачіпка буде.) Трохи й повагався, та врешті насміливсь.
— Дозвольте, товаришко?.. — Став перед нею.
— Будь ласка!
Затяглась, заіскривсь вогник. Це одна хвилина, але й цього досить, бо вбачив я очі великі й ніжне рум'яне чоло. Скинула пальчиком попіл і:
— Прошу!..
Припалював якомога подовше. Не відривався — не знаю тільки, від чого: чи від цигарки, чи від чорних палючих очей. Чорних… Що таке чорних?.. Нема фарб таких, щоб їх змалювати.
Припалив нарешті. Припалив і… стою нерухомо: не знаю, чи йти, чи сісти біля неї. Вона вже допомогла:
— Сідай, браток!
Пильно зиркнула в очі мені:
— Хохлик?
— Так. А ви по чому взнали?..
— Хо!.. Я ж не глуха.
— А все-таки?
— Ну, чути по голосу. Акцент…
— Да, то правда…
Затяглась вона і раптом схопилась за груди, кашляла.
— Навіщо курите? На здоров'я ж впливає…
— Чудак!..
Знову глянула в очі. Довго дивилась, цілу хвилину.
Не витримав я, змигнув. Запитав тихенько:
— Зачарувать хочете?
— Мовчи!.. Не блимай очима!
— Не блимаю…
— Які ж у тебе очі?.. Ще одну хвилинку… Зараз присвічу…
Дивилась. Не дивилась — цілувала очима. Аж поки загас сірник…
— Гарненьке хлоп'ятко! Як твоє ім'я?
— А це хіба так інтересно?
— Говори! — І схопила за руку.
— Імя моє Владислав…
— Владик? А я буду Льоля…
— Льоля?.. — І раптом сп'янів. Наллявся огнем — вона налила. Сталось це хутко, о сталось це… Ну, я не збагну. Тільки повія це може зробити, бо це її хліб…
— Льолю, що ти робиш зі мною?..
— Гарно, мій Владю? Гарно, мій любий?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беладонна. Любовний роман 20-х років», після закриття браузера.
