Читати книгу - "Грішниці. Сфінкс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Авто мчало по шосе Вівес до далекого передмістя. Віконця в машині були завішені від цікавих очей. Рохеліо крадькома позирав на Кармелу. Обоє тамували віддих, щоб не виказати свого хвилювання.
— Маю ще півгодини часу, не більше, — мовила; Кармела, глянувши на годинник з браслетом. — Коли мені сказали, де ти, я схопилась і побігла, мов навіжена, накинувши на себе тільки те, що було напохваті. Глянь, як я вдягнута… — Вона розгорнула поли шовкового плаща. На ній була тільки сорочка та панчохи, — Бачиш?.. Я зовсім стратила розум, коли дізналася, з ким ти танцюєш…
Рохеліо розм'як.
— А Марго?
— Пішла на побачення. Я маю заїхати по неї о пів на четверту. О, якби вона довідалась, де я, то сказилася б од люті!
— Ну навіщо тобі ці кайдани? — прошепотів їй на вухо Рохеліо. — Хіба ти не вільна? Якщо справді кохаєш мене, то прожени її геть і забери мене до себе.
Кармела скрушно похитала головою.
— Не можу, любий, не можу. Ти сам знаєш, що це мій хрест! Я не люблю цієї жінки, ненавиджу її всією душею! Я стомилась од неї. Але розірвати те, що є між нами, може тільки смерть — моя або її. Я вже думала над цим. Хотіла накласти на себе руки, але не відважилась… Послухай мене. Зараз я скажу тобі все. Раніше я не любила тебе. Ти лише трохи подобався мені. Може, я досі нікого й не любила по-справжньому, навіть батька своєї дочки. Тому я й попалась у пастку, яку мені підставила Марго. Але я гадаю, що все-таки буду щаслива. Я закохалась у тебе до нестями… не можу без тебе жити… І сьогодні прийшла спитати, чи любиш і ти мене так, як я тебе… І чи ладен це довести… — Вона допитливо глянула на Рохеліо.
Рохеліо слухав її, мов заворожений. Забув і про недавню гулянку, і про сухотну дівулю, яку покинув у будинку мулатки Фелісії, і про свою ненависть до Марго. Вже уявляв собі райдужне майбутнє, яке побудує з Кармелою. Поклав руку на її пишне плече й палко пригорнув до себе. Та, почувши останні слова, мимоволі здригнувся.
— Що ти хочеш цим сказати? — спитав глухим голосом.
— Давай поїдемо звідси! — швидко відповіла вона. — Тут ми не зможемо бути разом. Про нас пускатимуть плітки й не дадуть спокійно жити. Хай мине деякий час, поки все уляжеться. А потім повернемось, якщо захочеш.
Рохеліо мовчки думав, втупивши погляд в одну точку і насупивши брови.
— Чому ти мовчиш? — насторожено спитала Кармела, гнівно блиснувши очима.
— Їдьмо хоч зараз! — щиро обізвався Рохеліо.
— Який ти хороший! — прошепотіла вона й міцно поцілувала його в губи.
Але Рохеліо про щось міркував. Його чоло спохмурніло.
— Кепсько, що ми не маємо грошей… — мовив нарешті.
Кармела сказала, щоб він цим не журився, і гукнула шоферові:
— Ні, Хуліане, повертай на автостраду!
Авто звернуло з шосе Вівес на Крістіна, потім ліворуч і тепер мчало через Луйяно. Але шофер різко крутнув кермо і поїхав, куди йому звеліли.
— Я вже думала над цим, — вела далі Кармела, знов обертаючись до Рохеліо і стишуючи голос. — Я маю дещо, але того не досить. Отже, ми не можемо виїхати негайно, як ти хочеш… Знаєш, я думаю повернутися до театру. Вони вже пообіцяли укласти зі мною контракт. Сам розумієш, усе це я тримаю у великій таємниці, бо Марго може зірвати мої плани… Крім того, ми продамо автомобіль.
Рохеліо ніжно та радо глянув на неї.
— Я не така, як твоя коханка, любий, — додала Кармела. — Хоч не маю долі від народження, як вона, сеньйорита з аристократії, але варта куди більше, аніж усі ті святенниці.
Рохеліо насупив брови. Він забув про сім'ю, про Тересу, про себе самого і про все на світі. Світ і час наче замкнулись для нього в цьому автомобілі, що з шаленою швидкістю мчав по шосе; та остання фраза Кармели зачепила його за живе. Одначе він промовчав, тільки міцніше притис до грудей цю повнотілу жінку, що збурювала в ньому палку пристрасть. А вона звичним рухом відкинула назад голову і п'янко розтулила вуста.
— І ти не побудеш зі мною хоч кілька хвилин перед тим, як вернутись туди? — гаряче благав він.
— Ні, любий, не можна, — насилу відповіла Кармела. — Не маю часу. Ми можемо все втратити.
Вони злилися вустами в болісному блаженстві і розімкнули обійми тільки тоді, коли машина зупинилася край шосе. Метрів за сто видніли перші будинки Сан-Франсіско-де-Паула.
— Почекай хвилинку, Хуліане, — сказала Кармела.
— Вимкнути мотор?
— Так.
Вони вийшли з машини. Навколо не було ні душі. Кармела схвильовано спитала в Рохеліо:
— Клянешся зробити те, що обіцяв мені?
— Клянуся.
— Чим?
— Пам'яттю матері! — урочисто вигукнув він, відчуваючи, що його тіпає, мов у пропасниці.
— А не повернешся сьогодні на гулянку?
— Ні.
— І в цьому теж клянешся?
— Так!
Дивились у вічі одне одному: він — палко і хтиво, вона — радісно і вдячно.
Шофер мовчки сидів і чекав, не обертаючи голови.
Раптом Кармела звеліла:
— Хуліане, їдь у селище і привези пакетик булочок. Повернешся за чверть години…
Серце Рохеліо лунко закалатало.
— Що хочеш робити? — спитав він, проводячи поглядом машину.
Очі Авіадори лукаво спалахнули.
— Що? Невже ти думаєш, що я отак просто залишу тебе?.. Ні, мій любий!..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грішниці. Сфінкс», після закриття браузера.