Читати книгу - "Альфонс Цiттербаке, Герхард Хольц-Баумерт"

тато. — Ми, Ціттербаке, ось такі! — І показав на шафу для одягу. — А ти?

— Тобі теж далеко до шафи, навіть до половини її! — спересердя відказав я.

Мама хотіла щось додати, але промовчала, побачивши, що тато набурмосився. Потім він зігнув руку. Під сорочкою здійнялася справжня гора м'язів.

— Спробуй і переконаєшся! — запропонував тато.

Я натиснув спочатку вказівним пальцем, потім великим. Гора м'язів здавалася залізною.

— Бачиш! — І тато задоволене усміхнувся. — А в тебе?

— Давай попробуємо у мене, — відповів я і зігнув руку.

Коли тато вхопив мене своєю дужою рукою, я зойкнув, бо він придавив мої м'язи аж до кістки.

— Пхе, ніщо, — скривився тато.

Тепер заговорила мама:

— Ти не повинен бути таким кволим, Альфі. Передовсім масло і вівсяна каша…

Суп із вівсяної крупи! Мені аж замлоїло. Я закопилив губу. А далі пішло й пішло: більше їсти, більше бувати на свіжому повітрі, післяобідній сон…

— І взагалі, намагайся стати справжнім Ціттербаке, — так закінчив нашу розмову тато. І я заходився наминати вівсяну кашу.

Звісно, мати такі м'язи, як у тата, — непогано, обдумував я нашу розмову, лежачи ввечері в ліжку. Тоді, певно, я зміг би відлупцювати Бруно, якби той розсердив мене. І підніс би відразу четверо відер вугілля — по двоє в кожній руці.

Прийшовши наступного дня із школи, я мав, як завжди, підігріти собі обід. Мама поставила його на плиту, і мені треба було тільки запалити газ. Про це я часто забував, а сьогодні згадав. Щоб стати справжнім Ціттербаке, за раз виїм цілу каструлю, вирішив я. Каструля саме стояла на плиті. Чималесенька! Я зняв накривку і здивувався. Каструля була повнісінька яєць. Я повинен їх усі поїсти? «Це, напевне, випробування, — подумав я. — Щоб стати Ціттербаке, як шафа, всі ці яйця треба з'їсти за один раз». Я зварив усі яйця і заходився їсти. Після третього мені уже не хотілось, але все-таки я з'їв п'ятеро. Здавалося ж, я не взяв жодного. Я виклав яйця з каструлі й перелічив їх. Лишалося 55 яєць! Ні, стільки я не зможу з'їсти. Навіть одного не подужаю. А як не доїм яйця, будуть прикрощі. Мама скаже:

— Ти знову не їв?

А тато додасть:

— Справжній Ціттербаке… — ну, ви вже знаєте, що він скаже далі.

Нічого, я придумав. Вийшов надвір і звернувся до Бруно, Петера й Ервіна:

— Ви хочете їсти?

— Ні, а що таке? — запитали вони.

— У нас є класні яйця, і треба їх знищити.

Як справжні друзі, вони прийшли до мене додому, і ми з'їли ще чимало: Бруно четверо, Петер двоє, Ервін двоє з половиною і я пів-яйця. Але ж це тільки дев'ятеро! Лишилося ще 46 штук. Одне яйце я дрібненько покришив і висипав у миску Чистунові. Але той теж не великий любитель яєць. Отже, ще 45. Я знову вийшов надвір і привів цілу ватагу дітвори. Всі разом з'їли 17 яєць. Одна мала дівчинка навіть запхикала, бо від яєць у неї заболів живіт. У мене самого живіт уже давно болів, та я терплячий.

Що робити з рештою яєць, я не знав. Пересиливши себе, з'їв ще одне. Після цього мені не лишалося нічого іншого, як лягти на канапу і попивати воду.

«Що ж воно буде? — думав я. — Тато з мамою скажуть, що мені треба нарешті стати справжнім юнаком, а я навіть яєць не поїв».

Мені таки перепало, але трохи не за те. Я все ще лежав на канапі, коли повернулася з роботи мама. Спершу вона зайшла на кухню і гукнула до мене:

— Альфі, ти знову нічого не їв? Що з тебе буде?

— Що? Я нічого не їв? Їх залишилося всього кілька! — відповів я. — Не збираюся тебе обдурювати.

Було чути, як мама торохтить на кухні посудом.

— Навіть до смаженої картоплі не торкнувся, — долинуло до моїх вух.

«Чому це смаженої картоплі? — сердито подумав я. — Спершу 60 яєць, а тоді ще й смаженої картоплі!»

Раптом мама зойкнула, і на підлогу впала металева накривка.

— Що… це? Де яйця? Що ти з ними зробив?

— Та яйця… — почав я, і мені захотілося бути чесним. — Я їх поїв із своїми друзями, але більше ми не подужали.

Мама стояла у дверях і сердито свердлила мене поглядом.

— Яйця, яйця! — приказувала вона. — Ними я хотіла підсипати квочку! Такі чудові яйця! — ще раз вигукнула вона.

На кухонному столі лежала мамина записка: «Підігрій смажену картоплю і приготуй собі яєшню». У мене в животі бурчала купа яєць, а мама ж наказувала мені з'їсти тільки одне.

Мама вкотре каже, що я страшенно неуважний. А що мені робити? Гадав, хоч раз по-справжньому попоїв, а виявляється, знову все не так, як треба.

Я лежу на канапі й спостерігаю за Чистуном. Він сидить у своїй клітці, схилив набік голівку і дивиться в миску на покришене яйце.

— Так, так, — уголос подумав я. — Обом нам тяжко…

Як я катався на «кротові»

Я завжди думаю собі: в селі не буває ніяких пригод, адже там нема техніки, а тільки корови, коні та собаки, що на техніці не розуміються.

На літні канікули я знову поїхав до дядька Тео й тітки Марти.

— Тільки цього разу в корівник я не піду, — з самого початку попередив я